Епілог

Пройшло ще кілька років, святкування 37-річчя Дмитра

Оксана

Так, скоро вже приїдуть наші гості. Ваня та Даня, монстри блакитноокі, постійно вештаються навколо обіднього столу, дивно поглядаючи на скатертину. Я вже бачу, як ці двоє домовляються про те, щоб перевірити черговий прикол з інтернету, який їм хрещений показав.

Ох, Олег… він колись навчить наших дітей чомусь хорошому, окрім нової геніальної ідеї, як допекти матері за 5 секунд? Хоча малі й без чужих порад прекрасно справляються із подібними задачками.

Нічого-нічого, скоро підросте їхня з Мариною лисичка, тоді і я її чомусь цікавому навчу.

– Ваня! Даня! Нумо відійдіть від столу, йдіть на вулиці пограйтесь, заради Бога, діти!

– Добре, мам! – які милі кошенята, коли знають, що можуть добряче отримати на горіхи.

Сьогодні в нас велике свято, бо приїжджають усі свої, а через те, що ми люди дорослі та сімейні, майже всі будуть з дітьми: Олександр Міхновський з дружиною та доньками зі столиці прибудуть, Олег з Маринкою та їхня мала Олівія (вона ж лисичка, бо русяве з мідним відливом  волоссячко має), Артем та Вікторія Левицькі (так дизайнерці таки вдалося отримати бажаного хлопця!). Ще мала б бути Христина з чоловіком, але вона нещодавно народила донечку, тож нехай насолоджується материнством, а погуляти всі разом ще встигнемо.

Та й Марина з нею досі не дуже добре ладнає. Може, якби Христя й на мого чоловіка око поклала, я б також її недолюблювала. Ну то минуле, зараз Христина зовсім інша стала, новий чоловік точно гарно на неї впливає.

Чую дзенькіт битого скла з кухні…

Ну що ти зробиш! Хлопці ж наче на дворі бігали???

Залітаю на кухню, а там майор Савіцький з виряченими очима вже покірно чекає, коли його відшмагає дружина за криворукість. Ех, сьогодні його свято, тож сваритимусь іншим разом. Кидаю гнівний погляд для профілактики, аби не розслаблявся, але потім допомагаю прибрати скло від глечика з фільтрованою питною водою.

Мабуть, то я його так поклала, що брати незручно було! Але зізнаватись не буду…

Сваритися точно з ним не хочу, в мене настрій сьогодні зранку особливий, бо дізналася новину неоднозначну. Думала одразу сказати Дмитру, та все не до того було: то діти бігали, то готувала та на стіл накривала.

Після того як справу Каспера розкрили, кар’єра Дмитра вгору злетіла, навіть до Києва пропонували перевестися, але куди ми вже з Кропивницького? Тут наш дім, батькам допомога потрібна, моя студія непоганий прибуток також приносить.

О, здається гості прибули!

Цілую коханого та йдемо одразу зустрічати Олега з Мариною, що скарб мій з рожевими щічками на руках тримає:

– Привіт, зі святом! – Олег як завжди з осяяною посмішкою та щасливий поруч зі своєю фатальною жінкою, а Марина вся в дитині, котра наче дві краплинки води на батька схожа.

Так завжди, ти малюка під серцем носиш, ночі не спиш, а він потім на тебе татковими очима дивиться, а в мене таких блакитнооких цілих дві штуки наче під ксерокс зроблені! Гарнюні монстрики, але ж нервів на них напастися майже нереально, а тепер… навіть не знаю.

Олег з Дмитром пішли про щось своє розмовляти на вулицю, а Марина з малою до мене на кухню

– Як ти? Мабуть, цілий день на кухні крутишся? – з ніжністю в голосі питає подруга, ми з нею справді останнім часом багато спілкуємось про малечу і жіночі справи.

– Та таке, є трохи, але ж це для Дмитра. Хочу, щоб у нього день чудово пройшов, та й з друзями гарно час провести такою компанією нечасто вдається. Всі дуже зайняті стали, ти ж знаєш!

– Та розумію, ми також майже весь час разом проводимо, коли не на роботі. У Олега якийсь черговий проєкт серйозний, я не лізу туди, але він часто до ночі засиджується в офісі. Ти якась не така, сяєш чи що? Розказати нічого не хочеш?

Ох Марина, справді бачить більше, ніж показати хочеться. Надзвичайна жінка!

– Я знову вагітна, Дмитрику ще не казала, але це вже точно. Сьогодні тест робила вранці.

– Ти що??? – чую голос чоловіка з-за спини. Упс, от і вийшов сюрприз…

Підбігає до мене, обіймає, на руки підіймає і цілує в носик.

– Дмитро, годі вже, припини, в нас же гості!

– Та свої! Чули??? Я знову татком буду! Люба, сонечко моє… Може цього разу донечка буде, така ж як ти маленька та кусюча.

– Або знову два пацани, - хихоче Олег.

– Боже бережи! – викрикуємо одночасно з чоловіком, а потім ненадовго замислюємось.

Ні, ну це буде справді божевільня, якщо знову двійня, але вибору все одно немає. Буде як буде.

А потім потихеньку зібралися усі гості, дітлашня бігала на подвір’ї на дитячому майданчику, ми з дівчатами гомоніли за тортиком, джентльмени курили сигари, якісь дорогі, Міхновський привіз, і так мені тепло на душі було. Яке це щастя просто бути разом з рідними та близькими, просто жити, працювати, ростити дітей та кожен ранок прокидатися з коханим чоловіком.

В такі моменти розумієш, що не існує в житті ніяких серйозних негараздів, ніяких проблем та причин для горя, якщо в душі твоїй живе любов та гармонія. Ні, звичайно буває важко, буває різне, але з підтримкою твоїх людей ти зможеш подолати усе. Це можуть бути батьки чи друзі, своїх людей відчуваєш одразу, навіть коли чиниш спротив, доля зрештою знаходить спосіб переконати тебе у важливих речах.

Коли вечірка закінчилась, деякі гості залишились у нас на ніч, хтось поїхав додому, діти позасинали, а ми з Дмитром ще сиділи вдвох на кухні та пили чай.

– Оксанко, ти знаєш, що я тебе дуже люблю?

– Знаю, Савіцький, знаю. Ходімо вже спати, всі відпочивають.

– А якщо в нас справді ще два таких хлопчаки народяться активні? Що робити будемо?

– Жити і радіти, жити і радіти. Миритись з очима, що сіпаються.

– З тобою інакше й не можна!

ВІД АВТОРА

От і завершилась ще одна історія про моїх улюблених героїв) Я настільки сильно прикипіла до Оксани з Дмитром, що до останнього не хотіла їх відпускати. Але, мабуть, прийшов час для нових історій, чи не так?