Розділ 30. А може ну його?

Оксана

Пробудження зранку було жахливим… В мене здається боліло все тіло, навіть волосся і те боліло. Трясця твоїй матері, Дмитро! У буквальному сенсі цього слова…

Чесне слово, я б воліла тікати від цього чоловіка назад до Львова чи хоча б на інший кінець міста, якби з самого початку знала, чим обернеться ця «допомога» батькам по господарству. Та це просто рабство! І я добровільно на нього згодилась… Тепер, ще й пообіцяла заміж за Савіцького вийти, а може ну його? Від гріха якомога далі, поки спить, обручку повертати не треба, мені її поки що ніхто не дарував.

Але варто було подивитися на цього сплячого красеня, відчути теплі долоні, які намагалися обійняти мене, притулити міцніше до себе, коли стало зрозуміло, що я більше не лежу з ним під однією ковдрою. Ех… Куди ж я без нього тепер?

Ще вчора вирішила віддячити коханому за теплу ванну та турботу, тож тихенько пробираюсь на кухню і після детального огляду холодильника розумію, що приготувати на сніданок зможу хіба що гарячі бутерброди. Треба буде сходити разом за продуктами… Божечки, як мило, я ходитиму з кимось разом за продуктами для нашого сімейного гнізда.

Мабуть, досвід слідчого не дозволив мені втекти з ліжка непоміченою, бо обернувшись назад, бачу у дверях сонного лахматого чоловіка. Роздивляється мене, посміхається. Так, любчику, ти мені також подобаєшся!

Підходить та ніжно обіймає, цілує у плече. Так, треба згортати ці розваги, бо мені сьогодні на роботу, і вдруге запізнюватись не хочеться.

– Савіцький, тобі вночі не вистачило? Давай швиденько снідати та будемо збиратись на роботу! – чоловік обурено подивився на мене.

– А я що? Я свою наречену поцілувати не можу? Жінко, доведеш мене до ручки своїми заборонами! Цілував, цілую, і цілуватиму за законним правом! – і знову носом до шиї тулиться. От котяра улесливий!

– От коли за законом, тоді й будеш! А поки я сама собі господиня, тож тихо там! – сміється, але слухається.

Після сніданку коханий особисто провів мене до студії, йому звідти до відділку далеко йти, але відмовити Дмитра не вийшло. Та й не дуже вже я старалася, якщо чесно.

– А коли ти плануєш про нас своїм батькам сказати? – вивалив на мене питання, якого я боялась. Батьки добре знали Андрія, він їм подобався, а коли я сказала їм, що пішла від нього, сприйняли новину не дуже райдужно. Та це дурня, це моє життя і я сама вирішуватиму, чиєю дружиною ставати!

Боюся тільки, що Дмитро, в якого з батьками чудові стосунки, може не зрозуміти негативу зі сторони моїх мами та тата.

– Так сьогодні зателефонувати й планувала, - говорю спокійно.

– Я вже готовий до знайомства, можна буде у якісь вихідні махнути прямим потягом, - замріяно тягне мій коханий, - Здуріти просто, в мене дружина буде! – і з жаром до себе притискає, міцно цілує так, наче мене зараз цигани вкрадуть, і це останній живильний ковток насолоди, що йому залишився.

Але за мить я розумію, чому саме мій коханець так яскраво проявляє свою турботу та любов. До студії саме під’їхав Артем і з легкою усмішкою спостерігав за нами. Господи, добре хоч Дмитро не додумався дзюрити на мене, аби затаврувати самичку.

Однак суперечити не стала, нехай всі знають, що він тепер мій чоловік, і в нього вже є власна домашня мегера, яка і приголубить, і істерику влаштує… Коротше, все бабоньки, хлопець окупований і це вже без змін. Треба отак само до нього цілуватися лізти якось у відділку, коли поруч буде Оленка…

А що? Маю законне право, чи як він там заявляв?

– Оксано, сьогодні запрошую тебе на вечерю до кафе, будемо святкувати заручини. Вдягни ту саму сукню, в’язану, будь ласка, а я потім вдома із задоволенням тебе від неї звільню… - така палка обіцянка на вухо зовсім не те, що потрібно перед роботою. І як тепер до вечора дожити?

Але Дмитро вже розвернувся і пішов з єхидною усмішкою на обличчі, а я дихаю глибоко і прямую на студію. Артем не забарився з запитанням:

– Таки з ним? І що він різко перестав бути телепнем? – жартівливо каже.

– Та ні. Просто став лише моїм телепнем, а це точно варто спробувати.

***

День промайнув швидко, до 15 години усі роботи було завершено. Готові макети вже чекати на пані Лесю, але подивитися на них вона зможе лише завтра, тож мені час додому. Дмитро попередив, що працюватиме до сьомої, в нього якісь термінові справи. Та це й добре, бо я можу піти до свого номера у готелі, в черговий раз забрати звідтіля свої речі та перенести їх до квартири Дмитрика, чи вже до нашої квартири, біс його розбере.

По дорозі до неї вирішила зателефонувати матері з гарною звісткою:

– Привіт, мамо, зайнята?

– Ой доню, привіт. Люди в мене, але говорити можу. Як твій проєкт у Кропивницькому?

– Та все добре, я з іншого приводу дзвоню. Мам, я заміж виходжу.

– О, нарешті за голову взялася, з Андрієм помирилися, так? Я батькові казала, що ця поїздка тобі мозок провітрить, ой радість яка!

– Не за Андрія, мамо, - я вже почала шкодувати, що почала цю розмову.

– У сенсі? А за кого?

– Його звати Дмитро, ми познайомились…

– Ти мені отакі жарти не кажи більше. Який Дмитро? Оно Андрій з тебе ледве порошинки не здуває, хапай та одружуйся. Когось ще вона знайшла… Кому ти потрібна, з таким паршивим характером!

– Мамо, я кохаю його.

– Ой Господи, ну як знаєш. Познайомиш за нагоди. Я сподіваюсь, ти ще візьмешся за голову… Все мені час йти, люди.

– Бувай.

Як може бути так, що найрідніші люди тебе зовсім не розуміють? Мої батьки вбили собі в голову, що Андрій – мій єдиний шанс на нормальну родину, бо він старший, розумніший та дуже мене любить. А мої почуття? Неважливі? І як тепер Дмитру пояснити, що мама і тато з самого початку, навіть не знаючи його, вже проти нашого одруження.

Ні, це нічого не змінює, я буду з Дмитром, я точно не проґавлю це почуття та наше кохання. Це щось справжнє, не придумане, не притягнуте за вуха. Мені з ним добре навіть сперечатися та сваритися, ляпаси давати. А батькам доведеться змиритись і жити з моїм вибором, всього-на-всього. Якось переживуть, правда ж?