Розділ 29. Перевірку пройшла

Дмитро

Прокидаємось у неділю о пів на шосту ранку, Оксана виглядає наче совенятко, яке щойно народилося з яйця: набундючена, нахохлилася, зиркає з-під лоба, але нічого не каже та мовчки сповзає з ліжка.

По правді казати, то я не хотів, аби вона зі мною до батьків по господарству поратись їхала, бо роботи там завжди до біса багато і втратити кохану жінку через мамчин робітничий табір «У Залізної Ірини» не хотілося. Особливо, якщо враховувати наші нещодавні баталії.

Оксана погодилася стати моєю дружиною, тож нікуди я її більше не відпущу! Але після сьогоднішнього вона може сама захотіти втекти, аби тільки моя мамка її більше не ганяла. А в тому, що все буде саме так, в мене сумнівів не залишилось, коли побачив, як блиснули материні оченята від Оксаниної згоди «трошечки допомогти».

Мою мамцю не просто так робітники називають Залізною Іриною, бо вона, не батько, а саме Ірина Миколаївна Савіцька керує сімейним бізнесом. В неї завжди все під контролем, вона помічає найменші недоліки та дає прочухана навіть бравим мужикам, які випадково пошкодили якісь саджанці чи недостатньо якісно обробили плодові дерева від шкідників.

Кажучи про невеличке фермерство, йдеться про 20 га яблуневих та грушевих садів, 100 кущів малини, що родить весь теплий період року, теплиці с томатами та солодким перцем, невеличку пасіку на 50 вуликів (то мама каже для душі, бо їй подобається, як вони гудуть!), а ще 50 соток городу біля хати та велика клумба лаванди, що радує око та до кінця жовтня годує бджіл своїм цвітом.

В мене ще з дитинства виховалося стійке розуміння того, що я маю втекти з цього дурдому, бо не мав жодного бажання продовжувати сімейний бізнес. Зі злочинцями та нічними змінами однозначно простіше домовитись, ніж з Залізною Іриною. Хоча зараз вона стала трохи м’якішою з людьми, бо деяких працівників просто до сліз доводила своїми претензіями. То томати неякісно розсортували перед фасуванням, то по клумбі потопталися, то повільно працюєш, то надто поспішаєш, а отже все буде сяк-так.

За останні 5 років серед постійних працівників залишилось лише 5-ро людей, які звикли до мамчиних витребеньок. Платня хороша, мої батьки нікого грошима не ображають, але відпрацювати треба кожну копійку. Ніякі постійні перекури та теревені з подружками тут не проходять.

Щороку восени я допомагаю батькові мотоблоком перекопати город, утеплюємо та підфарбовуємо вулики, щоб бджолині сім’ї могли нормально перезимувати. Це займає приблизно пів дня, але кілька разів на рік я готовий впрягтися. Однозначно краще, ніж працювати на цьому господарстві кожен день. Оце вже ні, достатньо «щасливого дитинства» на свіжому повітрі.

І Оксані я ще вчора сказав, щоб не їхала краще, щоб дома відпочила, а я б приїхав після обіду та провели б час разом. Але вона зрозуміла це зовсім не як прояв моєї турботи, дурненька! Образилася, сказала, що вона не білоручка, роботи сільської не боїться. І вночі ніяких любощів!

Га-дю-ка пе-чер-на!

Я вже й у плече цьомнув і тулився до неї, і солодкими слівцями розтопити лід намагався, але вона в ковдру рулетиком закрутилася і небезпечно шипіла кожного разу, коли я навіть просто перевертався на інший бік.

Бачить Бог, я намагався її врятувати! А тепер хай сама з наслідками має справу.

Після сніданку наче трохи подобрішала, навіть дозволила себе у щоку поцілувати. Коли приїхали до батьків, ми розділилися, от тут і почалися веселощі.

***

Для початку мама відправила Оксанку обірвати молоденьку яблуньку коло хати, відсортувати червиві плоди від гарних, останні будуть зберігатися всю зиму, а «некрасиві» стануть джемом чи сидром. Матінка видала Оксані свій робочий комбінезон та хустку, і цей її образ надовго застрягне в моїй голові – моя красуня жінка ховалася в товщі завеликого для неї одягу, була схожою на мене в 6 років на риболовлі з дідом, коли той віддав мені свою фуфайку.

Без сміху й не глянеш, тож я працюю з мотоблоком і періодично сміюсь з того, як дивно це все виглядає. Ніякої тобі шаленої німфи, сільська Оксанка зі строкатою хустиною на лобі. А мені вона такою, мабуть, навіть більше подобатись стала.

Не втримався від голосного сміху, коли моя наречена отримала яблуком по голові, від чого перечепилась та мало не впала. Помітила. От тепер мені торба! Подивилася таким поглядом нищівним, а я подумки «Отче наш» читаю, хоча релігійним ніколи не був.

Зрештою дівчина гарно впоралася з яблуками, видно, що трохи заморилася, але моя мамка радісно направила її на город виривати гудину помідорів черрі. Не знаю, чому мама не видала Оксані рукавиці, але в болоті та зелені моя кохана поралася голими руками. Так-так, відмивати свого садового гнома я буду дуже довго…

Друга задача була виконана з меншим ентузіазмом, я бачив, що Оксана вже боїться зізнаватися матері в успішному завершенні попереднього завдання. І недаремно, бо мама вже бігла до майбутньої невістки (якщо вона, звісно, ще не передумала!) зі здоровенним садовим секатором. Господи, на її місці я б злякався, чесно!

Трохи шалені очі моєї жінки говорили про те, що вона вже сита по горло усілякими сільськими роботами і готова почати вбивали людей навколо, але вона покірно взяла інструмент та попленталась за моєю бадьорою мамою. Господи, якщо я так тупо залишусь без коханої дівчини, ноги моєї на цьому городі більше не буде.

Тепер Оксані було доручено зрізати лаванду. Так і чулося в голові, як мама повільно промовляє: «Обережно зрізаєш цвіт до першого листочка, аби не пошкодити гілочки. Обережно!».

Як тільки мама розвернулася спиною, Оксана гнівно подивилася на неї та показала язика, а я в черговий раз вдавився сміхом. Так, мила, моя матір заколупає усіх та кожного, це точно її профіль. Завзяття, з яким дівчина взялася за обрізання кущів лаванди, мене трохи лякало. Чи не уявляла вона мою голову між лезами випадково?

Ні, цей цирк потрібно завершувати. З мотоблоком я майже закінчив, а ще кілька таких завдань, і мама з Оксани видушить усі соки. Я знову без солоденького залишусь!