Розділ 27. Найкращий ранок в моєму житті

Дмитро

Що може бути кращим за пробудження в обіймах коханої жінки? Цієї ночі ми звісно довго мирилися, можна сказати кілька разів, усі вдало. Ех… Оксана справді жінка вогонь, і сукня в неї була гарна, шкода що ми її трохи порвали. Куплю нову, таку, щоб не така відверта була, інакше налетять усілякі Олеги…

Я злий на свого друга, навіть дуже.

Розумію для чого все це було, в мене справді мозок на місце став, але ж, якщо подумати, то він просто використав нас з Оксаною, аби його Христина приревнувала. Він задовбав вже з тою Христею: то наче забувся і живе розгульним холостяцьким життям, а потім знову ревнощі та дурощі, що навіть у страшному сні не придумаєш.

Як-от цілувати мою Оксану. Аж зуби скрипіти починають, коли згадую.

А зараз на годиннику 5 ранку, похмурий осінній світанок навіть не збирається показуватись в таку годину, але м’яке світло пробивається до нашої спальні, щоб я міг помилуватися сплячою гадюкою, тобто русалкою печерною. Вона зараз така маленька та тендітна, що я просто тремчу від ніжності. Цілую плече, а дівчина крізь сон торкається того місця долонею і розвертається обличчям до мене.

Спить.

Як я міг так сильно закохатися? Сам не помітив, як вона стала для мене занадто важливою. Це страшно – впускати до свого життя іншу людину, хай навіть таку красиву та полум’яну. Вона завжди пручається, шипить, свариться і все робить по-своєму, точно гадюка печерна! Але ж вона моя, серце обрало її, і це значить, що треба любити такою, як є. Правда ж? Звісно, доведеться багато що обговорити.

Вона ж мала чути, що вчора я казав Олегу про одруження із нею. Але ніяк не прокоментувала, то може не звернула увагу? І як тепер дочекатися ранку, щоб знову освідчитись їй? Дурень, і без каблучки… Мабуть, це дурість, шаленство та дивина. Я завжди довго думаю над кожним своїм кроком, не приймаю імпульсивних рішень, та до чого це мене привело?

Цього разу я зроблю максимальну ставку. Нехай знає, що я свій вибір зробив, я хочу її, хочу від неї дітей, хочу родину, великий будинок і гамірні сімейні посиденьки, від яких хочеться втекти.

З Днем Народження мене! Невже я нарешті подорослішав?

Оксана знову крутиться в мене під боком, а за кілька секунд починає хропіти.

Голосно так, навіть дуже.

Може жартує? Хіба жінки можуть видавати подібні звуки? Це більше схоже на рев дикого оленя, що шукає самичку. Може й погарячкував з одруженням, це ж просто жахи Господні, жінко…

Починаю тихенько сміятися, намагаюсь трохи перевернути кохану на бік, аби храп припинився. Наче виходить, але Оксанка розвертається назад та знову заводить свою пісню.

Сідаю поруч і записую дійство на диктофон, ледве стримуючи сміх. Та мені без доказів ніхто не повірить, я ж слідчий, знаю, про що кажу! Коли компромат готовий, обережно торкаюсь обличчя своєї сподіваюсь майбутньої дружини. Але вона лише хмуриться та сонно промовляє:

– Дімчику, відчепися, дай ще трохи поспати, будь ласочка….

– Я б теж хотів спати, але ти хропеш, наче старий мопед заводиться, - кажу це спокійно, але смішинки так і пробиваються крізь слова.

– Що? Ти що знову пив, Савіцький? Я не хроплю, - ображено говорить моя кохана.

– Ага-ага, а це тоді що? – запускаю запис на диктофоні, а вона наче не розуміє, що відбувається, а потім розуміє і вже намагається задушити мене подушкою.

Треба сказати, що гола розлючена жінка з подушкою в руках, то ще та картина. Даю їй трохи часу вибіситися, прикриваючи стратегічно важливі частини мого тіла і травмований ніс. А потім просто вкладаю Оксану назад на ліжко і фіксую її долоні над головою, усміхаюся тому, як моя мегера продовжує пручатися та намагається вкусити мене.

– Я кохаю тебе, - шепочу в губи та ніжно цілую, після цих слів Оксана на кілька секунд стаж тихою та не рухається, а потім з жаром відповідає на поцілунок.

– Я кохаю тебе, безсовісний ти мужик! Хіба можна записувати такі звуки? Наступного разу і в мене на тебе компромат буде, - говорить обурено, але ж я бачу, що сама наче сяє від щастя.

– Ти станеш моєю дружиною? Я вчора не жартував, коли розмовляв з Олегом. Я впевнений у своїх почуттях, хочу тебе постійно поруч. Хочу все з тобою разом робити, можна почати з дітей, - знову цілую, не даючи дівчині дати відповідь.

– Дмитрику, я не знаю. Це все так швидко, ми не занадто поспішаємо? – з тремтінням у голосі запитує мене.

– Не поспішаємо, 2 місяці без тебе вже був, більше не хочу. Житимеш в мене, з роботою твоєю щось вирішимо, разом, - і дивлюсь на неї.

– Разом, - замислено промовляє, - Я згодна.

Боже, це, мабуть, найкращий ранок у моєму житті, правда! Найкращий день народження!

– Чудово, а сьогодні ми йдемо на обід до моїх батьків. Будемо з родиною знайомитись!

– Дмитро, ти не занадто поспішаєш? І з твоєю мамою я вже бачилась, наче не дуже вже їй сподобалась…

– Дурниці, вона вже онуків чекає, тож можна почати з меншого – пообідаємо разом, а далі буде видно. Добре?

– Савіцький, ти просто зносиш мені дах імпульсивністю своїх рішень, але це, здається заразно! О котрій нам до батьків?

– На 13:00.

– І коли ти збирався мені про це сказати?

– От зараз.

– Чудило.

– Гадюка печерна, - обуритись ще більше не даю, бо затикаю красуні рота цілунком.

Маю на це право, і відмовлятись від нього не збираюсь. Але ж Оксана не була б собою, якби не заліпила мені чергового ляпаса. От же ж!

Нічого-нічого, тепер ти моя, тож більше нікуди не дінешся. Час ще є, тож падаю на подушки, і тягну кохану за собою. Пручайся, якщо тобі це подобається, мила. Готовий терпіти твої дурощі щодня і щоночі, аби тільки разом.