Розділ 23. Мало не забув

Дмитро

Шоста ранку.

Прокидаюсь від будильнику, без Оксани.

На душі шкребуться коти, на телефоні жодного повідомлення. Значить телефон моя німфа ще не включала. Сподіваюсь набере мене.

26 число… Що? О, мало не забув, що в мене завтра день народження. 26 рочків виповнюється. Я взагалі рідко святкую, батьки до себе покличуть, разом порозглядаємо мої дитячі фото, мама поохає поахає про те, як швидко ростуть діти.

Ставлюся до дня народження абсолютно спокійно, але впевнений, що Олег щось придумає. Він у нас майстер помпезних вечірок, які я терпіти не можу. Тим не менш, Олег щороку влаштовує посиденьки в кафе чи нічному клубі на мою честь, аргументуючи це тим, що ми ще не пенсіонери і життя святкувати треба.

Може він і правий, а може просто любить тусовки. Живе один, родини нема, тільки робота та батьки. Як і у мене.

Після алкоголю я швидко заснув, коли повернувся додому, та ще й прогулянка на свіжому повітрі вивітрила з мене майже все сп’яніння. Сьогодні п’ятниця, чудовий вечір, щоб провезти із коханою жінкою. Яка в мене нарешті є. Принаймні я сподіваюсь, що ми помиримось.

Мабуть справді потрібно більше говорити про свої почуття та бачення наших стосунків із нею, бо для мене це серйозно. І з Оленою ще раз поговорю, аби не готувала для мене, бо це точно зайве. Не до такої істерики, яку мені влаштувала моя печерна гадюка, але все ж… Я ж справді знав, що Оленка до мене клеїться.

Ех, плакали мої пиріжки з грушою, навіть мама не такі смачні пече.

Ну, кохання потребує жертви. На таку я згоден, якщо Оксанка також почне мене балувати смачненьким. А що? Я здоровий чоловік, мені їсти треба.

Але спочатку миритися. Тільки як?

Не встигаю подумати про це, як мій мобільний починає співати голосом соліста Imagine Dragons – Believer. Хоч би це була Оксана!

Мама, ну гаразд, давно не розмовляли.

– Сонечко мамине, доброго ранку. Ти ж уже не спиш? – мама знає, що я вже збираюся на роботу, але весь час перепитує, чи я не сплю. Як завжди. Це трохи дратує, але я вже звик.

– На роботу збираюся, мамо. Як у вас справи?

– Та добре, добре, сину. Завтра ж у тебе день народження, то ми вирішили з татком покликати тебе із твоєю дівчиною до нас на шашлики. Годину на 13:00, - так, стоп. Звідки мама вже знає про дівчину?

– Ну, Оксана, чи як її там. Я до тебе заходила зранку, і якась дівчина виходила, двері зачиняла. Мені банки треба було для консервації узяти, тебе ж не допросишся мамі привезти баночки. Кажу-кажу, і все одно мене не слухаєш. А чого ж ти не сказав, що із дівчиною живеш? І коли ти збирався її нам представити? – чую образу в маминому голосі, посміхаюсь сам собі. Ну не казати ж їй, що ми тільки кілька днів як разом.

– От саме збирався, ти мене випередила.

– Ага-ага, от так і не спитала, не знала б. Зовсім нас із батьком не бережеш, а ми вже люди старі, нам би й онуків побачити…. – знову стара пісня, але зараз через Оксану мене ці розмови не дратують, а більше дарують якесь приємне тремтіння у животі.Так, Дмитро, ти знову перебільшуєш і пришвидшуєш події.

Але моя уява вже малює мені картинку із маленькою донечкою, що так схожа на Оксану, з сірими оченятами та круглими щічками…

– Мамо, вам по 48 років, де ж ви старі? Не драматизуй. Я ще не знаю, чи ми приїдемо на обід, купа справ, але дякую за пропозицію. Матиму її на увазі, зателефоную пізніше і все розкажу.

– Сину! Тільки не кажи, що ви вже посварилися. Не ображай мені дівчину, бо я з тебе не злізу. Батько як тебе вчив? Цінувати, берегти і балувати. 30 років з ним душа в душу, як за кам’яною стіною…

От мама, як знала, що я все запоров.

Тато завжди каже, що жінка ніколи не злиться та не скандалить просто так. Якщо кричить та істерить, то вона так потребує уваги та сильного плеча. Не відчуває, що її люблять, що потрібна. Від того і усі ці шалені вчинки. Оксана неправа була, але ж як вона мене приревнувала! Тут радіти треба. Тато справжній геній! І де тому навчився, якщо мама його єдиною дівчиною була? От старий хитрун, треба якось поговорити про це без свідків…

Виходить, що із Оксаною до різних сюжетів треба бути готовим, якщо я хочу бути з цією жінкою. А я хочу, справді хочу.

І хочу свій день народження з нею провести.

Але ж не спекулювати на цій темі… Чи імениннику можна? Боюся знову щось зіпсувати. Почнемо з квітів.

Замовляю доставку червоних троянд їй прямо до готелю, чудово що дізнався в якому номері вона зупинилась. Може й банально, але троянди це краще, ніж нічого, правда? Який же я бовдур, що досі не знаю, які улюблені квіти в моєї коханої жінки. Ну телепень просто!

От язика їй до рота запхати не забувся, а поговорити про те, що вона любить… Треба однозначно виправлятися. Годі бовдуром бути!

***

На роботу прийшов з бойовим настроєм. Хотів одразу із Оленою поговорити, але бачу, що замість Оленки на робочому місці сидить велика грозова хмарка. Похмура та мовчазна. Аж смішно стало, невже ображається? Навіть не привіталася.

Ну то й добре. Я герой не її роману, хоча за пиріжками сумуватиму.

Повторюсь, цю жертву заради коханої Оксани готовий принести. Знала б вона, наскільки все серйозно, може б тоді вже мені зателефонувала…. Але ні, телефон досі мовчить, від чого я навіть трохи нервую.

Ще тільки восьма, дам їй час… Квіти доставлять о 12. Якщо навіть після цього не подзвонить, тоді точно торба. Навіть думати про це не хочу!

Як тільки я сідаю за свій робочий стіл, приходить сповіщення про те, що Оксана знов на зв’язку. Але набрати її я не встигаю, бо мені вже дзвонить Олег. Ти ба! І піднявся ж так рано після вчорашнього, а я думав до обіду спатиме.

– Брате, доброго ранку! Дякую, що поклав мене спатоньки вчора, але міг би й мінералки на раночок купити! – голос в Олега не дуже, але вже знущається, тож роблю висновок – пацієнт скоріше живий.

– Ага, ще чого. Достатньо, що я тобі кухню від блювотиння помив, оце я розумію рівень дружби… - мовчить в трубку, а потім знову говорить вже без сарказму.