Розділ 22. Друг у біді не кине

Дмитро

–  Ну привіт-привіт. Текіла, лимон та сіль вже чекають! – усміхнений Олег з порогу говорить про те, що мені зараз потрібно, але потім бачить моє пом’яте обличчя та аж трохи відсахується від мене, - Що, так погано?

–  Навіть гірше.

–  Кинула тебе?

–  Не знаю, просто не відповідає і знайти її не можу.

–  Ну то й біс із нею! Знайдемо тобі іншу кралю, та в тебе ж і на роботі там вистачає наче. Он тільки блонда яка соковита… ммм, - Олег замріяно цокає язиком, але зараз я не готовий сміятися навіть з цього.

–  Та через Олену ми й посварилися власне…

–  Та ну? Приревнувала тебе, значить? Якщо так, то точно помиритесь. Не хвилюйся, друже. Я тут думав з тебе весь вечір жартувати, а виходить неможна, - хлопає мене по плечу, - Ходімо за стіл, вип’єш, розкажеш мені усе-усе.

І так і сталося. Я розказав усе із самого початку. Не давав подробиць хіба що нашим нічним утіхам, бо справжні чоловіки про таке не говорять. Це Олег любить в яскравих фарбах розповісти про своїх гнучких та гарячих панянок, мені ж говорити про секс некомфортно. Інша справа займатись… з Оксаною.

От тільки подумав про це, а перед очима знову фантастичні образи. Вона мені подобається, дуже. Хоча кого я обманюю? Це не просто вподобання, я не просто зацінив кралю, я отримав щось більше. Мабуть ще тоді у печері, якщо вже бути зовсім чесним, бо повернувся додому наче зачарований. Інших жінок і не бачив, не хотів бачити, а вона снилась мені. Та реальність ще кращою виявилась.

До цього дня.

Розповідь свою я завершив монологом Артема, бо його слова болісно відгукувались мені у грудях. Не хотілося вірити, що він правий, що він знав мої вади та помилки краще за мене, але схоже, що саме так і було. Після сповіді глянув на Олега, а він таким дивним поглядом на мене подивився.

–  Артем – собака! Так і сказав тобі?

–  Ага, прикинь.

–  Хочеш я йому писок начищу? Брате, я ж за тебе горою. Хоч зараз, а? Поїхали, давай адресу, де він тусується. Вдвох бити будемо, щоб не молов фігні всякої! – дивлюся знову на цього героя. Та він в зю-зю! І коли встиг так накидатися? Та мабуть, коли я пропускав чарки, бо розмовляв.

Ох і Олег…

От тобі і напився, це ж в мене драма! Це я мав сьогодні бути п’яним. Трясця!

Життя несправедливе.

–  Поїдемо-поїдемо, тільки вже не сьогодні. Давай краще водички? – забираю у цього дурня пляшку та відкладаю подалі.

–  Водички? Ну давай водички, - сьорбає зі склянки шумно та голосно, а мене пробиває на сміх. Крутий Олег зараз виглядає звичайним п’янчугою з району.

–  А ти чому так накидався, друже? – питаю Олега, бо за монологом та власними стражданнями навіть не спитав його, як справи.

–  А, фігня. Христину бачив сьогодні, з новим хахалем. Поговорили трохи…

–  Невже ти досі на неї ображаєшся? 5 років минуло, вгамуйся вже, і, заради Бога, припини ваше спілкування. Ти ж сам себе мучиш, а вона й рада!

У Христини з Олегом довга історія, там та ще вогонь баба. Зовні приваблива, але людина не дуже хороша. Вони з дитинства були разом, навіть про одруження говорили, а потім вона зрадила його і не підтримала у потрібний момент. Все це сталося в один день, тож драма ще та.

–  Не про мене йдеться. Нічого про Христю згадувати, хай робить що хоче. Дім, ти ж розумієш, що я не знав, наскільки в тебе серйозне ставлення до цієї дівчини з печер. Я одинак, мені так хороше. Але ти ж можеш все прогавити. Якщо любиш, якщо справді любиш, не слухай мене! Наскільки пам’ятаю вона доволі гаряча жіночка.

Одинак він, вовк-самітник, ага-ага.

–  О, ти не навіть не розумієш наскільки… - мрійливо тягну, бо знову згадав довгу оголену ніжку, що виглядала з-під ковдри, коли моя Оксанка солодко спала.

–  Та ну? Тоді може мені підкотити до неї? – сміється цей п’яний бовдур, і я ладен надавати йому стусанів, але в тому нема потреби.

Захмілілий Олег намагається піднятися на ноги, але текіла впевнено тягне його на дно, тобто на підлогу. Ледве встигаю підхопити дурня, аби той не приклався головою об стілець.

Капець, та коли ж він встиг так набратися? Наче небагато випили.

–  Щось мені не дуже добре, - мовить Олег і вміст його шлунку опиняється на підлозі кухні.

Ну що ти зробиш!

Оце я вдало зайшов…

–  Так, все, ти йдеш спати.

Відводжу Олега до ванної, чекаю поки той вмивається та п’є водичку просто з-під крана. А потім допомагаю йому пройти до дивану, де залишаю втомлене тіло, після чого друг майже одразу забувається сном.

От тобі й відпочив, поговорив з другом!

Йду прибирати за Олегом на кухню, задоволення ще те, але не можна ж усе так просто кинути. Плюс смердітиме тільки дужче на ранок, простіше буде спалити хату.

Поки прибираю після наших посиденьок, помічаю ще одну порожню пляшку від текіли. Серйозно, Олеже?

Отак йому байдуже на Христину, бачу-бачу.

І що з нами роблять баби? Я через Оксану, Олег через власних тарганів під керівництвом відьми Христини… Там не жінка, там диявол у спідниці. Знаю, що кажу.

Ще раз дивлюся, чи все нормально у Олега.

Спить наче янгол.

Вовк-самітник, блін. І знайдеться ж колись на цього мачо управа, охоче на неї подивлюся!

Зачиняю за собою двері та йду додому. Прогуляюся пішки, треба подихати після прибирання, щоб перестати думати про те, що їв Олег.

Ох, Оксано, я боротимусь за тебе, що б там Артем не казав, це лише його слова.

Рішення за мною буде.

Якщо звичайно ти цього захочеш, мала.