Розділ 19. Зрада

Оксана

Ох і Дмитро, ох і бовдур.

Тільки йому вдається з блискавичною швидкістю переключати мій настрій з режиму муркотливої кицьки на шалену фурію. Ти ба, сніданок йому подавай, поки він лежатиме в ліжечку та клацатиме в екран телефончика. Ще чого!

Сама не очікувала, що вийде так легко стягнути красунчика з ліжка, але результат мені сподобався. А що? Хай своє отримає, знайшов собі рабиню Ізауру. Таке перевиховання хлопчику влаштую, що закачається! І це я ще навіть не старалася.

А взагалі весело з ним дуркувати. І ніч чарівна була. То виходить, щоб Дмитро мені зустрічатися запропонував, до мене інший чоловік приставати мусив? Ох і Дмитро, ох і бовдур. Мій бовдур. Це я ще не спитала з нього за ту вчорашню білявку, і вона здалась мені на диво знайомою, не можу тільки зрозуміти звідки.

А Артем… Ну що це взагалі було вчора? Хоча я й сама не краща. Знала ж, що він залицятиметься. І цілується гарно, та зовсім не ті відчуття від його близькості. Не тремтить серденько в захваті, ну не мій він чоловік.

По суті, Дмитро тоді в печерах також мене першим поцілував, чи я його. Ой, ну хто вже згадає!

І як так стається, що від одного дух захоплює, а від іншого ніби від слинявого лабрадора відмахуєшся? Наче й милий і красунчик, та тобі отой нестерпний та лохматий, що морозиться періодично, всі баки забив собою.

Кохання бісове, я справді закохалась.

Та вирішила нічого поки не обдумувати, ми літаємо, ми щасливі, а далі… якось буде.

Скільки плани не плануй, все одно життя все по місцях розставляє. Життя тобі не кіно, щоб усе як по нотам грало.

А як Дмитрик про переїзд заговорив, так в мене серце в п’яти й заховалося.

Так, так і ще раз так! Кричати хотілося, навіть не вагалася, коли запропонував. Від цього й страшно стало. Що мене у Львові тримає? Все моє життя. Та хіба ж зможу тепер без Дмитра прокидатись?

Рознервувалася та думки свої при собі тримати наче вдалося.

До себе покликав, мабуть точно небайдужа.

Серце б’ється в грудях пташкою, ніби вилетіти на волю хоче.

Тихо, тихо, тихо.

Ще ніколи такого виру емоцій не відчувала. Радість, щастя і страх, що десь далеко стелиться, страх впасти боляче після злету високого. Та хіба ж я можу без бою здатися? Не знаю, як саме буде все, та хочу побачити.

Поцілував, на роботу пішов.

І я піду серце вгамовувати, робочі питання вирішувати.

***

В номері, який ще вчора здавався мені таким зручним та привітним, сьогодні якось одиноко та темно. Телефоную Вікторії, щоб дізнатись у засмученої дівчини, що вона знайшла ще декілька помилок у своїх проектах, тож моїми ескізами доведеться зайнятись трохи пізніше. Обіцяє за день владнати усі свої питання, слізно вибачається, але я навіть радію.

Тепер в мене в цьому місті не тільки тимчасова робота, а може й усе життя буде, тож треба познайомитися з ним краще.

Збираю речі, в мене їх небагато. На рецепції нікого не знаходжу, тож вирішую зайти пізніше, ще встигну виїхати з номеру. Леся казала він на тиждень наперед сплачений, тож грошей власниці усе одно не повернуть.

Вирішую перевірити, чи вивчив Дмитро перший урок у наших із ним стосунках, що на повідомлення відповідати треба.

Оксана: «Речі з готелю забрала, з пожитками прямую до тебе додому, любий. Як день?»

Дмитро: «Чудово, люба. День нудний, сиджу за папірцями, довбана бюрократія. Що робитимеш?»

Відповів, молодець. Аж серцю легше стало.

Оксана: «Чекатиму на тебе, може пройдуся на місто подивлюся»

Дмитро: «Без мене?(( Розважайся, але дивись мені, щоб без Артемів усіляких!»

Оксана: «Тобто головне, щоб його звали не Артемом???»

Дмитро: «Жінко, до гріха доведеш! З’їм тебе, нічого і нікому не залишу. Я вже голодний, дуже»

Читаю його повідомлення і посміхаюсь. Як все-таки весело діставати свого чоловіка, бісити, доводити до сказу, а ночами нагадувати про те, чому саме зі мною його місце, чи біля моїх ніг… ще не вирішила.

Виявляється це неймовірно приємно відкривати двері до його квартири своїм ключем. Він же його мені дав сам? Отож!

Почуваюся трохи піднесено, але разом з тим дивно. Як встиг так швидко стати мені рідним та близьким цей Савіцький? І більше немає тої порожнечі у грудях, тільки тепло та ніжність до нього. Страх втратити, страх знову стати непотрібною, розгубленою, вільною, чужою для нього.

Стосунки – крихка субстанція. Одне слово, одна невірна дія, і та кришталева таця, на якій довіра будується, може скляною крихтою стати, яку вже не збереш до купи ніяк.

***

Поки вдома у Дмитра трохи порядки понаводила та своїм речам місце знайшла вже майже обід настав. І так мені в голові стукнуло, що Дмитра знову побачити хочу і до вечора не дотягну. Можна ж піти до нього на роботу, візьму кави та якихось смаколиків на обід, мій мужній слідчий вже ж мабуть зголоднів. Точно!

Задоволена своєю ідеєю накидаю пальто та лечу до кав’ярні за рогом, щоб купити усе необхідне, а за 10 хвилин я щаслива дурепа заходжу до відділку, де панує дивна тиша та спокій. Двері до кабінету Дмитра трохи відчинені, і звідти лунає дзвінкий жіночий сміх.

Не зрозуміла. Що за..?

Мабуть надто швидко забігаю до приміщення, щоб побачити вельми пречудову картину.

Та сама білявка з пабу у службовій формі примостила свою дупу на письмовому столі, за яким сидить Дмитро і щось йому весело розказує, поки мій орел за обидві щоки запихається якимись домашніми харчами із пластикового лоточка.

Та щоб тобі! Та це ж чиста зрада, падлюка ти!

Чужі відбивні хавати надумав? Та я з тебе дома відбивну зроблю, і з обох сторін до золотистої кірочки засмажу. Ууу…

Побачивши мене з озвірилими очима перед собою (а в тому, що погляд у мене був не дуже радісний, сумнівів бути не може!), Дмитро ковтає усе недожоване та починає давитись.