Розділ 10. Ніхто нікому нічого не винен

Оксана

На все свій час. Я не можу постійно ховатись у печерах, як би мені це не подобалось.

Відпустка також не принесла мені бажаного відпочинку, бо Андрій вирішив припхатися за мною, ніби для того аби владнати стосунки… Я раніше вважала, що люди розуміють мову, достатньо лише підібрати влучні слова. І все, будь-яку проблему можна вирішити, обговорити, дійти згоди.

Однак Андрій чомусь мав іншу думку. Знов приперся до моєї затишної квартирки з квітами та цукерками, щоб співати про любов, про останній шанс, про те, що прощає мене за поцілунок з Дмитром…

Господи, як це ганебно.

Ганебно бігати за жінкою, яка тебе не хоче, а це я вже знала на 100%.

Ганебно доводити чоловікові, якого ти не бажаєш, що ти його не хочеш.

Ну правда… Якщо жінка не зацікавлена, цього вже ніщо не змінить. А як потрібен будеш, то й з-під землі дістане.

Вбивав той факт, що ганьбив себе Андрій, а ганебно почувалася я.

Добре хоч не додумався силою до мене лізти, бо тоді це вже точно була б остання крапля.

На моє чергове «НІ», він знову промовив щось типу «ЩЕ САМА ДО МЕНЕ ПРИПОВЗЕШ».

І таки приповзла, але лише для того, щоб звільнитися з табору спелеологів та забрати свої речі.

Андрій ошелешено дивився на мене: він знав, наскільки сильно я любила печеру Оптимістичну, та себе я любила більше, і мені вже осточортіло, що всі навколо вирішували за мене, що робити, що відчувати, де та як працювати.

В таборі знову перед очима виник образ Дмитра в синьому спелеологічному комбінезоні, що робив його блакитні очі мало не казкового синього кольору. Чого це я знову згадала про нього?

Досі соромно за те, як втратила голову від цього шатена, бо ж така конкретна непрофесійність з мого боку проявлялася на екскурсії вперше. Ну гарний чоловік і що? Дуже привабливий, з сильними руками, широкою спиною і… брехливий зрадник, як і всі.

Згадала як Уляна розповідала дівчатам з табору про свої пригоди в улюбленому готельному комплексі в Карпатах. Ця дівчина славилася активним відпочинком та купою залицяльників, здебільшого на одну ніч. Може тому ми з Улею не дружили, мені не подобалась її балакучість та стиль життя, а ще вона завжди пліткувала про мене з Андрієм. Навіть про те, чого не було.

Якось так сталося, що тільки зі мною в Андрія закрутився роман, доки інші дівчата тільки пускали на нього слину. Через це зі мною мало хто хихотів та пліткував, зате я була в центрі уваги завжди. Відволікаючись від своїх думок про невдалу екскурсію, Андрія, Дмитра, їхню бійку та інші негаразди, я справді з задоволенням послухала про її нещодавні проблеми. Сама думка про це розтікалася теплом в душі, додаючи впевненості в тому, що халепи стаються не тільки в моєму житті:

– Ой дівчата, в мене такі шалені вихідні були! Все-таки чоловіки козли. З одним блакитнооким красунчиком так солодко переглядалися біля басейну, що я вже не могла дочекатися, коли від до мене підійде. Дмитрик, Дімасик… Очі – мов озера блакитні, широкоплечий, мов гора. І підійшов, і коктейлем пригостив, а потім виявилося, що в нього дружина народжує. Так його друг сказав. І як тим чоловікам вірити? Оттак будеш йому ляльку народжувати, а він в гречку стрибає.

– Ой-йой, а ти шо?

– Та я йому коктейль на голову й вилила, а вечір з другим провела. Там такий екземпляр – блондинчик з очима кольору молочного шоколаду чи кави…

Далі я вже не слухала, бо розказні Уляни були напрочуд одноманітні. Вона завжди зваблива королева, до ніг якої стеляться найкращі представники чоловічого роду. Мені здається, стільки першокласних самців у світі не існує, скільки вона собі напридумувала. А може то заздрість…

Та коли виявилося, що чоловік з дружиною, що народжує, то Дмитро, в мене щось в серці обірвалося.

Ну як так?

Слину на мене пускав, цілував так, ніби давно жіночої ласки не знав, а сам виявляється одружений, а тепер ще й із дитиною! Тьфу!

Все сходиться. Мабуть вагітній дружині останні місяці було не до любощів, то він не отримував бажане. Чоловікам не зрозуміти, як то – під серцем малюка носити, вир гормонів всередині заспокоювати аби навколишній світ не шокувати. Чіплявся до Уляни, потім до мене… Які ж вони всі кобелі.

Андрій отетерів, коли я зібрала свої манатки та розпрощалася з усіма. Дівчата, по очах бачу, не засмутилися, а хлопці є хлопці. Мабуть я й сама до кінця не вірю в те, що кидаю цю роботу. Так точно буде краще.

***

Пройшло 2 місяці

Повернувшись додому після звільнення з табору, я трохи засумувала. Кілька разів ходила в гості до батьків, вони раді мені та завжди заклопотані своїми справами. Батько майструє дерев’яні сувеніри, які сам же і продає туристам, а мама працює продавчинею в магазині одягу. Заробляють небагато і постійно зайняті на роботі, але до такого життя вже звикли. Я не мішаюся до них, самі дорослі і знають, як їм жити.

Батьки ніколи не страждали нападами гіперопіки, навіть іноді давали забагато самостійності, та це добре. Все в своєму житті я робила за власним бажанням, мене ніхто не засуджував, але і поради, коли потрібно не давали.

Грошей в мене на життя-буття вистачало, бо я не звикла витрачати кошти на зайві речі. Модні бренди, дівочі прибамбаси – то все зайве, за собою я доглядала сама, косметикою майже не користувалася, та й навіщо в печері по коліна в глині намальовані губи? Спитайте про це Уляну, вона завжди при параді.

В будь-якому випадку сидіти без роботи я не хотіла, друзі порадили зробити сторінку в соцмережах зі своїми роботами зі скульптури та пропонувати послуги, типу індивідуальні замовлення. Я мало вірила в те, що це спрацює, але сумлінно взялася за наповнення профілю. Вийшло навіть дуже непогано, стильно і лаконічно. З ностальгією викладала фото русалки та Посейдона з печери. То мабуть найкращі мої роботи, та точно не останні.

Нещодавно зі мною зв’язалися з якоїсь студії дизайну інтер’єрів. Вони шукали майстра для оздоблення приватного будинку ліпниною ручної роботи, бо замовник повернутий на всьому ексклюзивному і типові навіть найдорожчі готові композиції його не влаштовують. А дружина замовника саме натрапила на мій профіль і дуже вже їй сподобались деякі роботи.