Розділ 9. Третій зайвий

Дмитро

Махач з Андрієм мене трохи захопив. Як для сухоребрика він справді зробив кілька вдалих випадів, за вилицю я звичайно ж з нього спитав розбитим носом. Ой як смачно хруснуло! Вже після цього він мав би зупинитись та відступити, бо ж навіть без інформації про те, що я вправно володію кількома бойовими мистецтвами, стало зрозуміло – я сильніший і точно вищий за нього на голову.

Андрій промацав носа та знову став у стійку. Мужик! А ми б могли навіть подружитися. Я відверто веселився, ми навіть вчепилися одне в одного, та продовжували монотонно гамселитись. Розвага, справжня чоловіча!

Захопившись, я навіть не одразу зрозумів, що Оксана десь пішла. Тю… І для кого я тут зараз стараюсь? Треба згортати бійку та чимчикувати до табору, Олег чекає на мене. Хоча цьому бовдуру точно вже має бути весело з дівчатами, він же там когось уже кадрив, здається? Невиправний…

Зненацька ми почули такий жахливий вереск десь неподалік, що навіть перестали мутузити одне одного.

Оксана!

Переглянулись, схаменулись та якнайшвидше побігли у напрямку звуку. Ще більше лякало те, що вереск затихнув. Я лише нервово проковтнув слину та побіг швидше, а Андрій не відставав від мене, виглядав він не менш стурбованим, ніж я.

За кілька хвилин нам відкрилася неймовірна картина.

Оксана лежала на землі, а над нею схилився здоровенний пес, який намагався вилизати їй усе обличчя, поки дівчина тремтіла та закривала обличчя руками. Вона не видавала жодного звуку.

– Оксано!

Тиша.

– Оксано, ти чого кричала? Ми за тебе злякалися!

– Яааа, думала це вовк, - протягнула дівчина і захникала, - Заберіть від мене цю тварюку. Прошу…

Я підійшов ближче до собаки, потріпав його по морді та відвернув увагу на себе:

– Хороша собака, молодець, іди-іди сюди… - люблю собак, вони справді щирі та відчувають хороше і погане в людях. Не згриз Оксанку, значить хороша?

Оксана виглядала не дуже добре. Засмучена, така втомлена та сумна, що хотілось узяти її на руки та обійняти. Але вперта баба навіть не взялась за руку, яку її намагався подати Андрій.

– А бодай би вас обох чорти побрали! Разом із цим псом! – гнівно піднялася і далі пішла в напряму табору.

– А пес у чому вже винен? – сказав я, чим викликав сміх в Андрія.

– Та залиш її, важкий характер. Вона завжди на все реагує надто емоційно, гаряча жінка, - мрійливо мовив Андрій, дивлячись на фігуру Оксани, що віддалялася від нас. Він сказав це так, що я одразу зрозумів – вони близькі, а я третій зайвий.

– Ага, - лише зміг з себе видавити. Ця думка про них у стосунках гнітила. Я точно не з тих, хто руйнує пари.

– А ти, виявляється, мужик нормальний. В інших обставинах ми навіть могли б подружитися, - протягнув мені руку Андрій, - Пробач за обличчя, зараз обробимо в таборі, - поплескав мене по плечу і ми рушили за нестерпною жінкою. Пес, виляючи хвостом, вирішив від нас не відставати.

– Ти теж, ти теж. Пробач за ніс, вправимо, якщо хочеш. А собака чий? – Андрій лише хмикнув та взявся промацувати ніс на предмет зміщень.

– Та наче не треба вправляти. Важка в тебе рука, удар гарно поставлений, не те що в мене. Я думав ти з тих качків, які бутафорські банки в залі нарощують, щоб потім дівчат зваблювати. Про пса не знаю, вперше бачу.

– Ти теж вправний, голова гудить після того, як зацідив мені в голову, тож не прибідняйся. Робота в мене така, слідчий я. Треба завжди бути в формі, якщо ти розумієш, про що я.

Андрій схвально закивав та зовсім іншими очима подивився на мене.

Ех, і мужик він нормальний, а я оце з мордобоєм та цілунками до Оксани. Не порядок, не по-нашому якось вийшло. От якби до моєї жінки чіплялися в мене на очах, я б також реагував неспокійно. Тож треба просто відійти в сторону. До того ж важко це не буде, зараз поїдемо собі в протилежному напрямку одне від одного та й по тому.

– Ти пробач, я ж не знав, що в Оксани хтось є. На пальці обручки не було, і… та насправді, окрім того поцілунку й не було нічого.

– В нас з Оксанкою дивні стосунки, та ми завжди миримось, тож нормально все. Думаю, розібрались.

Ага, тільки мені тепер на душі гидко, бо розумом розумію – чужа вона і не треба лізти, а уста солодкі та груди пружні досі перед очима. Бісова жінка! Один поцілунок, а надовго запам’ятається, це вже точно. Зітхаю та заспокоюю себе тим, що зараз вже зможу зняти з себе той дурнуватий комбінезон спелеолога і поїхати нарешті додому.

***

Заходимо на територію табору, і я очима шукаю Оксану.

Навіщо?

Сам не знаю, просто хочу ще раз побачити, мабуть.

Олега теж десь не видно, хоча здається він сидить в машині, що припаркована біля табору. Щось не схоже на Олега. Дівчата тут, а він сам в машині. Що вже сталося???

Проходимо трохи далі, пес зривається на біг та застрибує на одну з дівчат, яка саме сидить на лавці біля Оксани. Бачу її та на душі одразу стає тепліше. Не можу зрозуміти цих емоцій, але не пручаюсь і намагаюсь не думати про їхню природу.

– Джекі, Джекі! Ти знайшовся, бешкетник мій! – новенька розвертається та обіймає пса, що ще зовсім недавно злякав Оксану до чортиків, і… Не може бути!

Я її вже бачив. Це та сама руденька Уляна, на яку ми ставили з Олегом в готельному комплексі. Дівчина повільно підіймає на мене очі та скрикує:

– Це він! Це той придурок, що мене зваблював, поки в нього дружина народжувала. А потім його друг… Олег теж тут? Де ця сволота???

Ситуація настільки дурнувата, що я навіть не знаю, що сказати, тому просто починаю сміятись. От чому Олег сховався, він точно не попереджав Уляну, що вона була для нього розвагою на одну ніч. А тепер цей герой коханець сидить в авто і носа не висовує. От же ж, карма в дії.

Але отримую не кармічного, а справжнісінького ляпаса від Оксани саме я, коли вона розуміє слова своєї подруги. Зарядила п'ятірнею, дихає важко:

– І коли ти збирався сказати, що одружений та ще й з дитиною?