Розділ 2. Програв та попав

Дмитро

Я знав, я знав, що не можна укладати парі із цим чортом – Олегом, але мабуть мою самовпевненість підняв алкоголь. Та й дівчина та дивилася зовсім не на нього спочатку, а посміхалась мені на всі 32. Ні, ну як так, а?

Вчорашній вечір мав завершитись для мене цікавим продовженням із рудою німфою та зі штукою баксів у кармані, а не оте все…

Вчорашній вечір

– Що вподобав малу? Оту в червоному купальнику, що сама за столиком сидить.

– Ну вподобав, ми вже з нею хвилин 30 переглядаємось, тільки посміхаємось. Тобі що до цього? Мабуть треба запросити панночку на прогулянку поруч із готельним комплексом…

– Закладаюся на 1000 доларів, що вона сьогодні ввечері піде в номер зі мною, а не з тобою, - глузливо посміхається.

– Олег, якого біса? Дівчат мало чи що? Ти як з Христею розбігся, все ніяк берегів не бачиш. Це було 5 років тому, вгамуйся, знайди собі нормальну дівчину і зустрічайся на здоров’я…

– Для здоров’я, для здоров’я, друже, я з дівчатами і зустрічаюсь, кількох разів за ніч достатньо, а далі – вільна, - регоче бовдур. – Я з Христиною стільки часу витратив даремно, треба кайфувати, відпочивати, насолоджуватись життям. От скажи, якби були ми з тобою зараз сімейними, чи змогли б так тусити вже другий тиждень в Карпатах без клювання мозку?

– Так, ти мені зуби не заговорюй. Руденька мені сподобалось першому, тож давай шукай собі іншу, - справді дратує мене мій друг.

– А, ти злякався… Та чого ти? Давай, доведи мені та собі, що не промах, - і чого я ведуся? Це вже справа честі.

– Добре, домовились. Тільки я до неї перший підходжу, а далі ти вже викручуйся як хочеш.

– Та йди, заради Бога! По руках?

– По руках!

Поки розмовляв із цим бовдуром ледве не втратив свою ціль з радарів. А, он де вона, біля бару. Класика невмируща, тож:

– Привіт, красуне, набридло милуватися тобою здалеку. Вирішив пригостити коктейлем і нарешті дізнатися твоє ім’я, - посміхаюсь і насолоджуюсь ніяковінням дівчини.

– Уляна мене звати, можна й пригостити, - очима стріляє в мене.

– Що будеш? Я - Дмитро, до речі.

– Мохіто. Приємно познайомитись.

Замовляю пару коктейлів, ми з Уляною прямуємо до столику, я вже встиг роздивитися свою нову знайому з усіх боків та виніс схвальний вердикт. Гарна, у нас в Україні з цим проблем точно нема. Куди не глянь…

Мало не спотикаюсь, коли бачу як до нашого столика несеться цей дурень, тобто Олег.

– Дімка, Дімка, там цей, твоя дружина вже народжує! Треба їхати терміново, - очі вилупив, а сам ледь не лусне від сміху. По очах бачу ледь тримається.

Поки я намагаюсь зрозуміти, що взагалі відбувається і яка це дружина в мене народжує, Олег встигає познайомитись з Уляною. Дівчина виливає мені на голову келих з напоєм і розгнівана прямує до басейну.

Олег…

Як не вбити цю падлюку?

Весь вечір сиджу в барі та спостерігаю, як він тактовно розважає Уляну, ніби вибачаючись за мою поведінку. Звичайно ж, потім вони йдуть до нього в номер. Коли дівчина засинає, переможець демонстративно відкриває ногою двері до мого номеру:

– Ну що брате, де моя 1000 баксів? – ще й либу тягне!

– Ти мухлював, це не рахується.

– Рахується, по руках вдарили. А деталі ми не обговорювали та заборонені методи також, тож… Ну в тебе є шанс реабілітуватися.

– Господи, що ти ще придумав?

– Просто сходиш на екскурсію, вона буде довгою. 11 годин у печері Оптимістична – краса, я там був минулого року з групою. Але якщо протримаєшся до кінця, більше ніякого боргу. І 1000 баксів твої.

А щоб в тебе пір’я в роті поросло, Олеже!

Знає ж, що замкненого простору я не люблю. Ну не те щоб прям боявся, але ж я здоровань, не дай Бог застрягнути десь між каменюками. Я можу відмовитись. До біса ті гроші, і дарма, що сума більша за місячну платню слідчого.

От підла душа.

Не дам йому шансу знову потішити своє самолюбство.

– Згода, - тиснемо руки, бачу що здивував Олега.

– Чудово, зараз забронюю і зранку на екскурсію!

***

І от ми на місці.

Щось мені не дуже добре, тільки Олег і тут дівчат знайшов, он вже когось чіпляє. Невиправна сволота. Дав Бог друга… Та ми ж з дитинства разом. Знав би, що буде він таким, частіше давав би йому копняків.

Ще й з алкоголем вчора трохи зайвого взяв, голова гуде, наче нормально, але почуваюсь не так щоб на 100%. А може це страх?

– Рада знайомству, мене звати Оксана – я сьогодні Ваш екскурсовод. Ну то проходьте, зараз протягом години буде інструктаж, потім вдягаємо спорядження та відправляємось. Добре, що ви приїхали так рано, бо 11 годинна екскурсія має закінчитись дотемна, тож не баріться.

Дивлюся на свою інструкторку і тільки схвально киваю головою, все на що зараз спроможний. Я досі сподіваюсь, що все це жарт та можна буде уникнути спуску у підземелля. Асоціації якісь нездорові, з фільмів жахів, а їх я теж не люблю.

На роботі цього лайна достатньо. Як не жмурики, так ДТП, таке.

Спорядження, яке мені видали – дуже дивне. Почуваюся шахтарем в дурнуватому підстреленому комбінезоні, а ще каска, якесь додаткове приладдя у рюкзаку, здається вода, їжа та щось іще. Ліхтарик на лобі.

Господи, ну добре зі мною все зрозуміло – на кону великі гроші, які я потім виб’ю з макітри свого любого друга, якщо повернуся після цієї авантюри живим, звичайно. А інші люди? Хтось справді платить гроші за те, щоб поборсатися в багнюці під землею? Ха-ха.

Я настільки глибоко занурююсь у свої думки, що мало не забуваю слухати Оксану.

Дівчина проводить інструктаж, а я не можу не думати про те, як дурнувато вона виглядає в своєму рожевому комбінезоні. Чорні як смоль коси зібрані у тугий пучок, а очі сірі немов сталь. Її важко назвати гарною у класичному розумінні цього слова, бо така врода лякає. У поєднанні з блідою шкірою цю жінку можна легко сплутати з якимсь вампіром.