Правильних людей треба обирати для свого життєвого шляху. І це зовсім не про тих, хто завжди поруч на фото, і навіть не про тих, хто красиво говорить правильні слова. Правильні — це ті, хто не губиться в тиші. Не ті, хто мовчатиме у відповідь на твоє мовчання, ніби так і має бути, ніби пауза — це зручно, ніби відсутність — це норма. А ті, хто відчує, що щось змінилось, хто не проігнорує, хто не зробить вигляд, що «саме пройде».
Бо байдужість завжди тихіша за слова. Вона не кричить, не свариться, не ставить питань. Вона просто не приходить, не пише, не цікавиться. І саме тому її так легко переплутати зі спокоєм. Але це не спокій. Це порожнеча, яку тобі пропонують прийняти як норму.
Правильні люди — інші. Вони можуть не знати, що сказати, можуть плутатись у словах, можуть мовчати поруч, але вони точно не залишать тебе наодинці з цією тишею. Вони запитають. Навіть незручно, навіть не вчасно, навіть якщо ризикують почути правду, до якої не готові. Але запитають, бо їм не байдуже.
І, можливо, це найважливіше — мати поруч тих, кому не все одно, чому ти мовчиш. Бо інколи любов — це не гучні слова і не красиві обіцянки. Це проста, трохи тривожна фраза: «Ти кудись зник. Я переживаю».