Ніколи не кажіть мені, що кохаєте, доки не зрозумієте фразу "залізти під шкіру". Навіть "велике кохання" можна спростувати. Так. Так! Я маю сміливість казати саме так. Коли кожною клітиною не лише серця, а й душі і кожним сантиметром шкіри ти не можеш вигнати із себе людину. Коли дихаєш, як вона, відчуваєш, як вона, дивишся, як вона. Твої смаки змінюються. Ти намагаєшся адаптуватися під оце "нове Я", але виходить складно, коли тієї людини немає поруч. Це як рухатись навпомацки. Все втрачає сенс. Давить скроні, болить усе всередині, виламує кістки. Намагаєшся звільнитися, зняти цей скафандр, хоча б відволіктись — та все дарма. І нокаут. Розуміння того, що ти все ж не належиш собі зовсім. Керування кораблем втрачено повністю. Все — game over.