Ранок

Артур не любить безліч речей в цілому, але найбільше він просто таки ненавидить ранок. Навіть будучи дорослим, бридке відчуття від раннього підйому нікуди не поділося. Напевно, з цієї причини, він ніколи не заведе собі собаку, і щиро не розуміє тих, хто встає ще до світанку, щоб вигуляти свого вихованця-чудовисько, яке охоче виляє хвостом і голосно лає вранці.

Поганий настрій Артура переслідує ще кілька годин після розставання з теплою постіллю; роздратованість подвоюється з шаленою швидкістю, коли він потрапляє в чергову ранкову пробку довжиною в цілу вічність. Улюблена кав'ярня відкривається тільки з одинадцяти, а на роботі йому потрібно бути до дев'яти, ще одна причина не любити ранок. Артур ще більше переконується, наскільки б людству було жити зручніше, якби не було таких ранніх ранкових підйомів.

Можливо, Артур і далі так люто не любив ранок, якщо б в один прекрасний день на нього не напав величезний бійцівський пес, поваливши буквально на лопатки, упершись передніми лапами в його груди. Хто ж знав, що господинею цього чудовиська виявиться наймиліша і найчарівніша дівчина, яку доводилося зустрічати йому. Знав би Артур заздалегідь, як його життя піде шкереберть, ніколи б не пішов в той день за кавою в інший кафетерій.

— Артур, — ніжно цілуючи хлопця в щоку, шепоче дівчина. — Ар-ту-ур-е-е, — тільки вона могла так солодко протягувати його ім'я, від чого у хлопця мурашки по тілу табуном починали бігати бігали.

— Вже ранок? — сонно бурмоче він, сподіваючись на негативну відповідь.

— Так, на годиннику без десяти чотири. Лола хоче на вулицю.

— А Артур не хоче на вулицю, — обіймаючи дівчину і притягаючи її до себе, шепоче він, зариваючись обличчям в її волосся. — Давай відкладемо наш ранок, і трохи попустуємо, — Артур обережно кладе руку на талію дівчини, ніжно цілуючи її шию.

Голосний гавкіт, і різкий стрибок з розбігу Лоли ламає всі плани Артура, як картковий будиночок. Вихованець впирається лапами в груди чоловіка, облизуючи його обличчя, знаючи що її зараз очікує прогулянка.

— Я все зрозумів, Лола, — хрипко говорить чоловік, — розклад не порушуємо.

Дівчина голосно сміється, валяючись в теплому ліжку, а Артур бурмочучи, виходить з дому на прогулянку з вихованцем. Мабуть, такі ранкові підйоми йому стали навіть до душі, хоча звичка бурчати залишилася.