— Ти ж не любиш каву, — здивовано виголошує Ніна, дивлячись на подругу, яка впевнено і міцно взявши її під руки, буквально тягне в дивно червону кав'ярню, що більше нагадувала таксофон.
Справа була не в дивній кав'ярні, хоча належне можна віддати, серед засипаній снігом вулиці, де все буквально обмотано різнокольоровою гірляндою, магазинчики і затишні кафетерії не виділяються, але ця була найяскравішою плямою, повз якого просто так не пройдеш. Яскравий червоний колір притягував, манив, а ще унікальною була споруда будівлі, яке виглядало в точності, як збільшений таксофон, і, входячи туди, відчуваєш себе крихітним мурахою.
Правда, якби його знайшла Ніна, з ніг до голови ковоманка, зовсім не було б дивно, але Олександра, яку верне від запаху кави - інша справа.
— Ну, що ж ти гальмуєш, Ніна! — обурюється на повному серйозі Олександра, у якій від морозу щоки почервоніли, а у віях застрягли сніжинки, — Я тобі обіцяю, наступного разу ти будеш бігти попереду мене.
— Ти сьогодні дивна, — видає Ніна, перебуваючи в повному невіданні.
Переступивши поріг кав’ярні, Ніна вдихає воістину приємний запах кави, що витає в повітрі, змушує текти слину рікою. На підвіконнях свіжі квіти, що вельми витратна справа взимку, але виглядає красиво. Легка новорічна пісня ненав'язливо звучить з колонок. Наполовину приглушене світло робить обстановку романтичною і дуже надихаючою.
Ніна погоджується з подругою, вона сюди прийде ще раз обов'язково, навіть якщо тут погана та несмачна кава. Але все ж головною загадкою для Ніни залишається питання - якого дідька сюди прийшла Олександра, головна анти-фанатка кави, яка завжди критикує кав'ярні і завжди заходячи з таким виразом обличчя, ніби збирається на них написати цілісіньку петицію.
Вся дивина поведінки подруги відразу ж зникає, як тільки вони сідають за столик, а головний бариста(на ньому ж особлива уніформа) вітає Олександру, привітно махнувши їй рукою. Все стає до неподобства смішним і милим одночасно. Ніна не може стримати усмішки, дивлячись на дурнувате обличчя Олександри - володарки прізвиська «міс серйозність».
— Ось значить що, якщо симпатяга подасть тобі отруту - і те вип'єш. Оком не моргнеш.
— Якщо цей, то не моргну, — ледь не задихаючись, вимовляє Олександра, не в силах відірвати очей від високого брюнета, який особисто готує каву для них двох.
— Що, правда кави п'єш?
Ніна дійсно здивована, цю сторону Олександри вона не знала.
— Не зовсім, — дурна усмішка не зникає з її обличчя. — Він готує мені особливу каву, яке я готова літрами пити.
— Та ти закохалася, — сміється Ніна, правда відразу перестає, коли той же бариста приносить їх фірмові міні-чашки.
— Це за рахунок закладу. Сподіваюся, вам сподобається мій вибір.
— Мені дуже подобається!
Олександра не може відірвати погляду, втім, як і сам хлопець, який явно безпосередньо фліртує зі своєю гостею. Ніна відчуває себе злегка ніяково, і просто вирішує надпити величезний ковток чорної кави. У роті відразу все ніби вибухнуло, смак апельсинового фрешу вперемішку з міцним еспресо і ледь відчутною корицею. Олександра безумовно мала смак на хлопців, які приголомшливо готували каву.
— Мені також, — хлопець йде, а Олександра мало поглядом його не роздягає, пускаючи слину і зовсім не через смачну каву. — Я не знаю його імені, але він хвилює мене найбільше, — тихо коментує Олександра.
— Безперечно варто з ним познайомитися, — підтверджує Ніна, спостерігаючи, як хлопець око не зводить з подруги. — Хоча б ради цієї смакоти, — Ніна видихає, по доброму заздрячи подрузі, адже це приємно хвилююче легкий флірт та взаємна симпатія.