Персональний дестрой

Поліна все контролює, починаючи поставленим будильником і закінчуючи особистим часом навіть на роботі. Вона настільки звикла, що життя її схожа на розклад, де кожна хвилина щось, та значить. Тому вона просто не уявляє, як можна просто лежати, втрачаючи дорогоцінний час.

Поліна приймає душ, потім п'є каву, сніданок за часом, у неї все розкладено по поличках, кольорах, алфавітом, навіть запізнення(тільки через неминучі пробки!) входить в її розклад, яке вона проводить з користю. Поліна звикла тримати вуздечки в своїх руках, контролювати колісницю життя, самому направляючи, куди їй повернути, а де проїхати прямо.

Вона - Гітлер у спідниці, не інакше. Вона не любить, коли прогулюють, ухиляються від роботи, напиваються і пізно лягають, знаючи, що вранці важлива зустріч. Поліна просто ненавидить легковажних людей, які витрачають в порожню свій часу.

Поліна ненавидить Максима.

Він її персональний дестрой!

Максим постійно спізнюється на роботу, не смішно жартує на вульгарні теми. Максим широко посміхається, легко ставиться до життя, не навантажуючи себе зайвою інформацією. Він ніколи не засиджується на роботі, і якщо є можливість ухилятись, він нею скористається обов'язково.

Максим не звик планувати щохвилини своє життя, йому подобається діяти спонтанно. Він спочатку наливає в чашку окріп лиш потім додає каву та цукор, чим постійно діє Поліні на нерви. Він обожнює дивитися на феєрверки, захід сонця або ж перший сніг. Любить пити какао, поки в каміні язики полум'я поїдають сухі дрова; любить довгі поцілунки і обійми, нехай це і трата дорогоцінного часу.

Максим протилежність Поліни.

— Кава? — він ставить чашку на стіл Поліни.

У п'ятницю всі співробітники йдуть раніше, але не Поліна, яка відповідальна у всьому. Максим з’являється біля неї несподівано і спонтанно. Поліна зазначає, що це незаплановане зіткнення з ним, адже вона звикла, що залишається в офісі одна.

— Дякую, — тихо коментує вона, але в думках зазначає, що їй ще рано приймати кофеїн.

— На вулиці перший сніг випав, — вимовляє Максим, продовжуючи стояти навпроти її столу, зі злегка скуйовдженим волоссям, з чашкою кави в руках.

Від нього приємно пахне, і атмосфера в кабінеті до жаху романтична: тиха ненав'язлива мелодія лунає з радіо, приглушене світло, а за великим вікном справжнісінький снігопад з білих пластівців, що акуратно кружляють, переливаючись у світлі вуличних ліхтарів.

— Так, — коротко видає вона, навіть не подивившись у вікно.

— Мені подобається, — якось загадково вимовляє Максим, дивлячись прямо на Поліну.

Вона втрачає дар мови, а по тілу проходяться дивні мурашки табуном. Поліна відриває погляд від монітора, дивлячись прямо на Максима. Він умів залучати її увагу, вмів спритно заволодіти зоровим контактом з нею.

— Кажуть, з ким зустрінеш перший сніг, той і стане твоєю половинкою, — він спокійно відпиває кави і загадково посміхається. — Гаразд, пішов я працювати, — він так само несподівано йде, як і прийшов. — Не засиджуйся довго.

Поліна переводить погляд на вікно, уважно спостерігаючи за сніжинками, витрачаючи час даремно. Максим персональний дестрой Поліни, який їй подобається з кожним днем ​​сильніше і сильніше.