Оглоїд з n-виміру

Бувши замкнутим n-вимірним многовидом, оглоїд Жряпун любив свою форму життєвідображення, яку він обрав для тривимірного часопростору. 
Та й сам 3-D часопростір, з його носіями інформації, був вельми цікавим для пізнання, а потреба хижого білкового обміну речовин — лише данина тому, чого насправді заслуговували Людяни.

Також, оглоїду подобалося користуватися людянською подобою мислення — під час якої, він міг досить легко подолати обмеженість концептуальності цього ж мислення та з допомогою тих же мислеформ осягнути простір поза горизонту видимих явищ.

А ще, Жряпун любив подорожі, і не лише в просторі, а й у часі. Особливо його манив тихий спокій далекого минулого четвертої планети. Людян тут вже давно не було, тому як планета була фактично мертвою. Лише штучний інтелект у формі плазмоїда, за яким Жряпун поки що спостерігав, проте не поспішав бути поміченим. Тому завжди зникав за декілька миттєвостей до того, як на горизонті з'являвся плазмоїд. То була надзвичайно цікава гра зі штучним інтелектом, у якій останній поки що програвав.

Сонце четвертої планети було нищівним, зате ночі були прекрасними. Висолопивши язика, Жряпун полюбляв бігати марсіанською пустелею — легкий вітер розвівав його жорстку шерсть, а вдвічі менша сила тяжіння дозволяла оглоїду майже літати над поверхнею в стрибку.

Однієї ночі, Жряпун відчув у розрідженому повітрі Марса людянина. Помилитися він не міг, тому глибоко втягнувши ніздрями тонкий аромат жертви, оглоїд поспішив на запах.
"Розумна людятина, розумна людятина", — подумки гиготів Жряпун. Він розумів, що звичайна жертва, так просто не змогла б з'явитися в тій частині часопростору.

Але поласувати смачним мозком не вдавалося, тому як поруч весь час вештався плазмоїд, розводячи з людянином безглузді теревені. Тому оглоїд зачаївся неподалік та й лише спостерігав за діалогом розумної живої форми життя з розумною неживою формою буття. Навіть таке споглядання було цікавим.

Проте час невпинно стікав, а плазмоїд не поспішав залишити людянина. І лише з першими променями світила, коли сонячний промінь ось-ось мав вбити жертву, людянин прогнав плазмоїда.

"Час поспішати, — подумки відмітив Жряпун, коли перші промені світила ковзнули по вершині пагорба та почали повільно опускатися до людянина, — Йому залишається жити щонайбільше пів хвилини, проте не цього разу. Зараз він мій".

З цими думками Жряпун ринувся до людянина, схопив за комірець одягу й швидко мотнувши головою, вивернув простір довкола себе та жертви. А далі був стрибок в паралельний простір — туди, де сонце четвертої планети не могло вбити людянина.

Коли зійшло сонце, плазмоїд повернувся до місця де лежав чоловік, з метою поживитися мертвою плоттю, але там було вже порожньо.