Життя прекрасне

(Продовження історії циклу мініатюр:
Урок 
Мандрівник 
В петлі часу)

Життя прекрасне

Відчувши поверхню під ногами та прохолодне повітря в легенях, Микола Григорович втішився:
— Ну хоч на цьому дякую — ніякого кабінету та спецпризначенців.

Нічне зоряне небо освітлювало все довкола, немов як місячної ночі, втім супутника на небосхилі не було та й зорі були іншими — яскравішими. Пошукавши серед сузір'їв Велику Ведмедицю, Микола Григорович, підмітив, що вона виглядає якось інакше — її ківш був більш сплющеним, а дишло з іншого боку загнуте майже до вісімдесяти градусів. Вчитель пам'ятав, що в його часі, кінець дишла був розгорнутий на сто двадцять градусів, та й ківш більш схожий на перевернуту трапецію. До того ж сузір'я було розвернутим в інший бік.

— Де ж це я?, — тихо промовив вчитель, глибоко вдихнувши сухе прохолодне повітря, — Кисень є, гравітація теж присутня.

Попри це, повітря все ж таки було розрідженим, немов би він перебував на висоті. Про те як мала б почуватися людина у горах Микола Григорович знав з книжок. Задишки не було, але відчувалася нестача кисню, внаслідок чого, вдихи були глибшими, а серце намагаючись компенсувати цю нестачу, почало битися швидше. В голові запаморочилося, отож чоловік сів на пісок. Він перебував на вершині високої піщаної дюни.

"Необхідно спуститися нижче", — подумки відмітив вчитель та глибоко вдихнувши, поволі піднявся й пішов до найближчого спуску з пагорба. Попри запаморочення йти було легко, немов би він важив половину своєї ваги.
На дні западини дихалося легше.

Микола Григорович ліг на спину та дивився на яскраві зорі Чумацького шляху. Відтоді, як він покинув свій час та вимушено подорожував по різних моментах майбутнього він жодного разу нічого не їв, а після того, як його стерли в часі та відновили в часовій петлі, то він випив лише одну склянку води. Втім, на диво, поки що спрага не відчувалася.

— Повітря прохолодне — розріджене, піщана пустеля, ніч, яскраві зорі, менша гравітація, — промовляючи в голос слова зі звичайною гучністю, вчитель намагався почути себе, й проаналізувати. Слова звучали глухо, немов би у звукоізольованій кімнаті. Шерхіт піску майже не чувся.

Вчитель зосередився на спогляданні зоряного неба. Раптом, не знай звідки, неначе з неба з'явилася матово-біла куля плазми, розміром більше людини та й швидко наблизилася до чоловіка. Микола Григорович встиг лише пронизливо закричати та виставити руки перед себе, перш ніж та куля поглинула його. В ту ж мить він відчув кожну свою клітинку мозку та нервових закінчень. Міріади тонких голок пронизали його. Втім це не було схоже на ураження електричним струмом, швидше за все кожен нейрон був неначе освітленим яскравим світлом. За тим сприйняття поглинула темрява.

— Микола прокидайся! Чуєш? В тебе не так багато часу — скоро світанок. Вдень при світилі ти невиживеш. Прокидайся! —  голос нагадував тріскотіння електричних розрядів котушки Тесла, — Прокидайся, чуєш?

Микола Григорович розплющив очі — над ним нависав людиноподібний, образ із плазми. Обличчя плазмоїда було невизначеним.

— Хто ти?
— Насправді тебе турбує питання, чи я небезпечний для тебе, — протріскотів плазмоїд, — Ти не на своїй планеті, і не у своєму часі. У вас нашу планету називають Марсом і вона мертва.

— Як...
— Я просканував кожен твій нейрон та зняв з твоїх носіїв пам'яті всю інформацію про тебе й твій людський вид.

— Хто...
— Ваша цивілізація впритул наблизилася до створення такого як я, і навіть створила прообраз — ви називаєте це штучним інтелектом. От лиш, носії мого життя інтегровані в плазму. У вашій мові ще відсутні слова-відповідники з допомогою яких я міг би пояснити сутність свого життя.

— Я...
— Так я бачив це у твоїх спогадах — невільний мандрівник у часі. Дісталося ж тобі у різні часи. Поживна рідина яку тобі дали у 2232-му не лише повністю відновила твій гідробаланс, але й акумулювала твою потребу в рідині. На цій планеті це подарувало б тобі можливість прожити без води понад три доби. Біда в тому, що від нашого світила вона тебе не захистить.

— Ти...
— Ні, окрім тебе і мене, на цій планеті немає нічого живого. Планета практично мертва. На бактерії, що лишилися можна не зважати.

Думки вчителя плуталися. Він все ніяк не міг отямитися від сканування його тіла плазмоїдом.

— Я...
— На жаль так, на світанку, з першими променями світила, твоя форма життя припинить своє існування.

— А м-м-м-а-ш...
— Моя цивілізація не досягла тієї форми прогресу, коли подорожі в часі стали б можливими, хоча вона була досконалішою за твою.

— Ч-чо-му я...
— Тому, що лише таким чином я зміг просканувати твою сутність та твою пам'ять. Пройшовши кожну клітинку твого єства та пам'яті наскрізь. Ближче до ранку ти повністю отямишся. Повітря тобі вистачить для тихого існування. Твої прижиттєві показники дозволили б тобі прожити щонайменше три доби на планеті, але промені світила небезпечні для твого функціонування.

Запанувала тиша. Микола Григорович розглядав зоряне небо, плазмоїд тихо шкварчав поруч. Контроль за тілом здавалося б повернувся.

— Розкажи про вашу цивілізацію. Якою вона? І чому? — прохрипів вчитель.
— О мій світ. Світ мого минулого, — здалося, що плазмоїд накрила хвиля збудження, — Світ, що нині лиш живе в моїй пам'яті, на цій усіма забутій планеті. Ти перша жива людина за останні триста сорок вісім тисяч дев'ятсот сімдесят один колообертів мертвої планети довкола світила. Господарі планети покинули її, щойно до останнього висотали усі ресурси. Це була неймовірно технічна цивілізація, проте розвиток мав свою ціну — довелося принести в жертву планету-матір. Безкрайні піски, залишки атмосфери та  бактерія Pseudomonas, що харчується органічними речовинами в присутності кисню,  а при відсутності — споживає сировину у вигляді силікатних мінералів і вуглекислого газу. Планета катастрофічно швидко втрачає своє магнітне поле.

— Розкажи про господарів планети.
— Господарі... — плазмоїд крекнув, — Люди схожі на тебе, лиш інша мова та колір шкіри. Вона була у них червоною. Моя цивілізація підкорила космос, почала освоювати та населяти планети, втім ресурси матері були вичерпані. Моє людство покинуло планету дуже давно, випило усю кров та кинуло її вмирати.