Око за око

Прикликавши закляттям дух небесного наставника і повелителя бісів Джан Тяньші, молода дівчина Чен Лін Ван вимагала лиш одного — перемоги над її заклятим ворогом Ло Янь Гу.

Свого часу, наречена прапрадіда сім'ї Ван втекла зі свого весілля разом з прапрадідом сім'ї Гу. І відтоді ці сім'ї вели жорстоку ворожнечу між собою, виставляючи кожні двадцять п'ять років на смертельний двобій одного зі своїх молодих нащадків. 
Бій тривав до смерті одного з бійців. Втім, нерідко після перемоги від ран помирав й інший боєць.

Цього разу вибір впав на Чен Лін, яка в цілому була впевнена у своїх силах, оскільки від самого народження її готували до смертельного двобою. Проте, її заклятий ворог Ло Янь, з самого дитинства славився своєю вправністю та хитрістю. Це надто бентежило молоду дівчину, тому вона й насмілилася викликати дух мага Джан Тяньші.

— Наші предки розпочали війну, в якій я не хочу програвати.
— А я тут до чого? — озвався дух.
— Я хочу перемоги, мені потрібне закляття на перемогу для мого меча. Мій ворог надто хитрий та вправний у двобої.
— І що я отримаю натомість? — запитав Тяньші.
— Заради перемоги, все що забажаєш, окрім життя моєї родини.
— Я можу тобі допомогти, але платою за мою послугу буде око за око. Все, що отримає твій ворог, отримаєш і ти.
— Це означає, що я можу втратити життя вбивши ворога?
— Так, це моя плата. Коли будеш битися на мечах, скажеш наступне закляття — "око за око, життя за життя, душу твою з Джан Тяньші в небуття"... — з цими словами дух небесного наставника розчинився в повітрі.

Клинки схрестилися у двобої.

Ло Янь був вправним бійцем, проте, Чен Лін була швидшою. За боєм з обох боків спостерігали представники обох сімей. Клинки літали з надзвичайною швидкістю, але очевидний переможець не визначався. Дрібні поранення не брались до уваги — Чен Лін та Ло Янь билися на рівних. Після двадцяти хвилин бою, Лін почала відчувати втому, Янь наступав затискаючи її в лещата. Дівчина не могла собі дозволити програш, тому й почала проговорювати в голос слова закляття Джан Тяньші:
— Око за око, життя за життя, душу твою з Джан Тяньші в небуття...

В ту ж саму мить Ло Янь випустив з рук свій меч. Чен Лін сторожко опустила зброю,   не в силах її тримати. "Саме вчасно, — думала вона, — Я б ще хвилини двобою не витримала б..."

Ло Янь подивився на свої руки, потім прикипів своїм поглядом до очей дівчини, повторюючи:
— Око за око, життя за життя, душу твою з Джан Тяньші в небуття," — а потім рвучко підскочивши до дівчини схопив її за обличчя та міцно злився з нею в поцілунку. 
Меч Чен Лін випав з рук й вона обійняла Ло Яня, відповідаючи пристрасним поцілунком.

PS. Що тут скажеш? І жили вони довго і щасливо, та померли в один день — від старості.

Особисто від себе — "Дякую Господи, що на цей раз у двобій вступили парубок та дівчина". Оті от небесні алхіміки — ще ті жартівники.