Про що думає автор?

В одному блозі автор задумалася над питанням — "Про що думає автор під час написання творів". Моя збочена уява намалювала мені ось таку мініатюру. 
Прохання людям зі слабкою психікою цього не чит.... Втім, Well come до моєї уяви).

Передмова: усі обставини видумані, при написанні цього творіння жоден інгредієнт не постраждав. Усі співпадіння та ототожнення з реальними людьми, чи то жіночою статтю випадкові)))

— Ну нарешті...

Відкриваю каструлю, занурюю в неї великого черпака й набираю саму лиш гущу борщу — червоного, гарячого з самісінького дна. Картопелька наскрізь бордова, проварена, втім, не розпадається, правильної форми — чверть-скибочками. Капуста м'якенька, от так здавалося б, взяв би її і їв губами. Аж ось вони — реберця. Такі пахучі, смажені реберця, що й дух захоплює, стогін задоволення мимоволі виривається з моїх грудей.

— О так, крихітко — йди до татуся, я хочу тебе.

За другим черпаком намагаюся виловити декілька розбухших чорносливин.

— О так, я їх теж хочу. Те що треба. Das ist fantastisch.

Третій черпак, як треті півні для нечисті, тамує мою ненаситність, тому набираю лише юшки. Консистенція борщу в моїй мисці має бути ідеальною.
Несу її в своїх руках — таку ніжну та тендітну. Ледь ледь і розхлюпається. Але ж сили та витримки маю ще вдосталь, щоб втримати таку красу в руках. Ставлю на стіл, забираючи руки хукаю на пальці — миска гаряча.
Нарізаю пару скибок домашнього духмяного хліба, запечена шкірка якого хрумкотить під моїм лезом.

— О так. Так Господи. Так. Це буде неймовірне дійство — поєднання стихій голоду та насолоди.

На мить — задумався.
Стою розгубленим. Уявив собі, що скажуть нащадки коли читатимуть це моє творіння: "Про що він думав?"
І сумно мені стало, до сліз.

— Як же міг тебе забути? Адже я сідав ДО СТОЛУ, — ледь не стогнучи промовляю.

Втім, витерши зрадницю сльозу, відчиняю дверцята холодильника й дістаю шматочок пахучого сала з проростю, що немов ще дихає разом з моїм тяжким диханням.

— Ідеально. Дякую Господи. За все. За цю вечерю в першу чергу. Дякую.

Це буде ідеальна вечеря. Потерпи мила, ще зовсім трохи і ми воз'єднаємося з тобою. Я припаду до тебе ніжними губами та буду пити твої багряні соки. Ти обпікатимеш моє єство та це не спинить мене від воз'єднання. Ти і я. Я і ти. Ти в мені. 
Підношу до губ першу ложку.

— А ти гаряча штучка...

Ніжно дмухаю на ложку — самим лиш диханням. А потім легесенько сьорбаю. Так тихо, тихо. Щоб не завадити задоволенню. 
— Вперед моя мила, — ковтаю я юшку. Та не в силах стриматися накидаюся на страву. Ложка за ложкою входить вона в моє нутро. Аж ось ніжні розбухші чорносливинки. Підношу одну з них до своїх губ — пекельна дівка. Та мій запал не менш жагучий. Впиваюся в її ніжну чорну плоть, що в кілька миттєвостей розчиняється в мені.

— Так! Те що треба. Давай но тепер познайомимся з твоєю сестричкою. О так, вона теж нівроку.

За тим легко підважую ложкою реберце на кістці. Вдихаю її ніжний, п'янкий аромат. Беру руками за один край кістки, відводячи мізинця в бік. Встромляю свої ненаситні щелепи в її ніжне єство.

— Так моя мила. Ти сама цнотливість.

Відгризаю ще шматок, нестримно шалений запах забиває мені сприйняття, світ навколо затьмарився. Лиш я і реберце. Таке ніжне, таке пахуче, таке соковите.
Соковите... А як же сало з проростю на скоринці хліба? Нащадки точно не пробачать. Скажуть — "Що то за автор, який забув за смаколик?". Тож швидко виправляю своє ганебне становище. Мої щелепи працюють в понаднормовому режимі. Вгризаюся в хліб зі скоринкою, щільно вкритий нарізаними шматочками сала з проростю. 
Ніжна, ніжна плоть її єства на жорсткій скоринці хліба, поглинається моїм нестримним апетитом. Дух запаморочується. Щелепи працюють. Шлунок задоволено бурчить.

— Так, мій друже. Так. Ти на це заслужив.

Гладжу свого живота. Приходжу до тями в мить коли тарілка вже пуста. Все виїв. До останнього. Ще й скоринкою зібрав залишки краплин, та вкинув її в горнило свого ненаситного шлунка.
Це було неймовірне дійство.

— Господи даруй стражденному насолоду, яку я отримав від цього воз'єднання з плоттю нагло-убієнних тварин, овочів та фруктів. Така Твоя воля. А  я Твій вірний син.