За крок до мети

Нарешті вони приїхали в точку призначення. За кермом був старий чоловік, справа — молодий, його син. Попри звичайність поїздки, молодий чоловік був  абсолютно знерухомленим протягом останніх півтори години. Силою волі він позбавляв своє тіло будь-якого руху, тож скутість тіла давалася навзнаки. Відчинивши двері машини зі свого боку й вибравшись назовні, він повернувся до авто обличчям, заплющив очі й почав розтягувати скуті м'язи тіла, закинувши голову назад. По тілу пробігли тягучі імпульси, свідомість почала туманитись.  Чоловік впав додолу.
Батько злякано підбіг до нерухомого тіла й намагався привести його до тями, щось кричачи. За декілька хвилин син розплющив очі, й навіть почав щось говорити, проте його свідомість в ту мить, була далеко від того місця.

***

Це місто було йому давно знайомим, проте його не можна було знайти на жодній мапі світу. Жоден провідник не міг довести до цього місця, проте, щоразу, як він там опинявся то впізнавав місцевість. Тому як, щоразу, коли він там опинявся, то зустрічав певні зміни в забудові того міста. 
Багато чого могло змінитися, окрім перехрестя двох центральних вулиць. На південь від нього, була будівля в декілька поверхів, яка в різні часи виконувала різні функції — від великого універмагу, до альма-матер міста. Це все було досліджено сотні разів.
Та насправді ж, то було не так важливо, тому як це перехрестя та будівля були лише орієнтиром. Там зліва від перехрестя йшла дорога на дамбу, від якої було рукою сягнути до високих гір, в яких теж були інші поселення. Але й це не було найважливішим. 
Те, заради чого повертався той чоловік до цього міста, було високо в горах. Одного разу йому навіть вдалося обдурити Морфея, та залишатися в усвідомленому сні, щоб дістатися до великих кам'яних воріт. Це був прямокутний прохід з абсолютно чорного та гладкого каменю між двома Всесвітами, що стояв на вершині зеленої гори та поєднував їх. І саме до нього раз у раз намагався потрапити мандрівник.

Цього разу, ландшафт знову змінився, проте сутність міста залишилася незмінною. Чоловік впевнено йшов по широкому проспекту до далекого мосту, крізь широку ріку. Вже на мосту, він озирнувся довкола — світило яскраве, біле сонце, величне місто потопало в тому світлі. Чоловік продовжив свій шлях. Машин на мосту не було, в далині за декілька кілометрів, блищав на сонці чорний портал. 
"Лиш би встигнути дістатися", — подумки відмітив чоловік.

***

Голову розривав нестерпний біль.
Молодий чоловік стояв за штативом та записував геодезичні виміри в журнал польових робіт.
Інший — старий чоловік ставив віху в певні місця, виконуючи геодезичне знімання, щось кричав молодому. Молодий, кволо відповідав.
Нарешті до його свідомості почали долинати ті слова, яких він ще не міг усвідомити, проте вже міг дати відповідь:
— Мій кум каже, що це просто енергетичний удар в голову.
— До біса твого кума, — у відповідь крикнув старий, продовжуючи виконувати свою роботу. 
— Все добре тату, не хвилюйся, — промовив молодий, — В мене вже так було. 
Його самоусвідомлення остаточно повернулося, проте біль в потилиці був неймовірним.
— Обіцяй сходити до лікаря, а то розповім про це твоїй матері, — сказав старий.
— Тату, все добре, продовжуємо працювати. Якщо щось буде не так, то я звернуся до лікаря, — пообіцяв молодий.

Вже пізніше він почав розпитувати старого про те, що сталося.
— Ти впав.
— І довго я лежав?
— Ні, майже одразу ж прийшов до тями. Знаєш, як ти мене налякав?
— Все добре тату, я тобі обіцяю.

Про ту свою подорож до міста, якого немає на жодній мапі світу, та дивний спосіб як туди дістатися, син ніколи так і не розповів батькові. Як і про те, що під час подорожі його свідомості, він зовсім не пам'ятав, про те що відбувалося з його тілом тут на Землі.