Двері в минуле

Стара пошарпана будівля, міцні темні бронедвері та кричущий банер "Екстрим-туризм".
"Дивне поєднання" — подумки зауважив відвідувач, заходячи до будинку й побачивши старий, вицвілий коридор в слабкому освітленні та єдині двері, що випромінювали білизну з яскравим написом "Екстрим-туризм".
Клаус на мить зупинився, але потім зібравшись з думками, рвучко відчинив двері та увійшов в офіс.

— Доброго дня, ми раді вітати вас у нашому ательє, — з-за столу на рецепшені, до нього посміхалася молода жінка, — Моє ім'я Єва, я буду вашим особистим гідом.
— У вас такий контраст — сіра, непримітна будівля, посередня вивіска, старий коридор, та такий неймовірний шик в середині, — почав був відвідувач, — А в чому суть вашого екстрим-туризму?
— Контраст між зовнішнім виглядом та внутрішнім світом, це наша фішка, — відповіла Єва, — Ми пропонуємо екстрим-подорожі в минуле...
— В минуле? Яким чином? Маєте машину часу? — недовірливо перепитав Клаус.
— Не зовсім, — посміхнулася жінка, — Подорожує лише ваша свідомість. Тіло залишається тут в нашому часі.
— Хіба таке можливо? 
— Так звісно ж. Як я вже говорила, ми відправляємо вашу свідомість в екстремальне минуле, підселяючи до свідомості живих людей, які жили на той час. Отож ви просто будете бачити та відчувати все як насправді. Ваші думки будуть думками тієї людини до якої ми вас підселимо, а її думки вашими. Тому, зовсім не варто хвилюватися. Це як усвідомлений сон, але все по справжньому.
— А якщо, я там загину, чи матиму якийсь вплив на свого персонажа — це вплине на хід історії? Адже в минулому я можу, ну, наприклад, вбити історично важливу людину, чи виграти якісь перегони, вкласти гроші в якісь акції. Словом, все те що може змінити історію життя людини та й взагалі всю історію.
— Жодного впливу на історію, повторюсь, ви будете бачити, чути, відчувати, говорити, чинити лиш все те, що свого часу бачив, відчував, говорив та чинив персонаж до якого ми вас підселимо. Все те, що з вами трапиться, воно вже трапилося і жодним чином не може бути зміненим. Проте цей період вашого життя в іншому тілі, в іншому житті, буде надзвичайно цікавим для вас. А щодо завершення життєвого циклу вашого персонажа, то в той же самий момент часу ви просто прокинетеся у капсулі подорожі, тут в офісі. Незалежно скільки часу життя ви проведете там, тут мине лише вісім годин сну вашого тіла.

Лягаючи в капсулу, Клаус заплющив очі. 
Єва закриваючи кришку, посміхнулася: 
— Приємного минулого, пане Клаус.

Темрява. Мірне гудіння та вібрація капсули непомітно змінилися на перестукіт  коліс вагона "теплушки", який віз Якова та його сім'ю в невідоме майбутнє.
Його життя останнім часом змінилося кардинально. З початком війни та приходом нацистів — Якову, як чеському єврею спочатку заборонили хірургічну практику. А потім взагалі виселили з їхньої трикімнатної квартири, до гетто. Втім, це відбувалося з усіма єврейськими сім'ями. А тепер вони всі їхали в невідоме. 
Клаус бачив очима Якова, думав його думками, розмовляв чеською мовою й розумів її, хоча досі окрім німецької та англійської, інших мов він не знав.

Назовні був 1943 рік. В Аушвіц привезли п'ять тисяч чеських євреїв. Протягом дев'яти місяців Клаус жив у тілі Якова, разом з його сім'єю, в окремому гетто, з видом на труби крематорію. Щодня крематорій "працював" на повну потужність, отож жителі гетто добре знали, що відбувається в Аушвіцу. Проте, в їхніх душах жевріла надія, тому як керівництво Чехії та різні фонди платили нацистам за утримання та "не відправку" цих п'яти тисяч євреїв до крематорію.

Одного дня Клаус помітив, що до Аушвіцу прибуло підкріплення. Увесь день було розмов про це. Але на вечір, чоловіків відділили від жінок
Їх було приблизно порівну.
Спочатку вивезли дві з половиною тисячі жінок, загнали в величезне бомбосховище, змусили роздягтися до гола. Тих, хто опирався, вбивали на місці. Багато дівчат були молодими й такими, що не пізнали в житті чоловічого тепла. Їм було дико вмирати. Жінки старшого віку — йшли сміливо в той могильник. Однією з тих жінок була Хана, дружина Якова. Вона вела з собою двох їхніх дівчат — Лею та Естер.
Зондеркоманда  насміхалася та знущалася з наготи жінок. Жінки їх соромили та проклинали. Коли двері зачинилися та в бомбосховищі стало темно, жінки заспівали "Інтернаціонал". Нацистів покорчило, був даний наказ кинути кристали "Циклону Б". Жінки почали задихатися й вмирати, проте до останнього подиху крізь роздираючий кашлюк, співали свою пісню свободи. Поки все не стихло.
Їхні білі, прекрасні тіла лежали грудами з перекошеними ротами.
Зондеркоманда розпочала свою роботу. Тіла складали штабелями — старих клали всередину, молодих скраєчку — ті краще горіли в печах.
Чоловіки йшли на смерть тихо, даремно нацисти переживали.
За цю "операцію" багато нацистів отримали медалі та ордена — "За проявлену мужність".

Клаус до останнього бачив та відчував на собі усі відчуття та емоції Якова. Коли ж в бомбосховище загнали усіх чоловіків, Клаус згадав про сімейну реліквію, орден його прадіда, який той отримав в Польщі при виконанні завдання особливого значення. Потім його легені почало роздирати. Смерть була важкою та болісною.

Коли відвідувач розплющив очі, капсула відкрилася, він поглянув у очі жінки, яка схилившись над ним, поцілувала його в губи та промовила:
— Ahoj Jacobe, konečně jsem tě dostal ven.  Musíme zachránit naše dívky. /Привіт Якове, нарешті я витягла тебе. Нам необхідно врятувати наших дівчат/.
— Hano, kde to jsme?  jak se ti to povedlo? /Хана, де ми? Як тобі це вдалося?/