Оглоїд Жряпун

Вигріваючись на сонечку, Жряпун поринув у роздуми:
"Мене завжди цікавив загальний світоустрій, проте саме зараз, мене турбує комплексне число "і" (і=√-1). От нехай одиничка — це кінцеве положення частинки, а мінус — це її спін. Тобто положення частинки у динаміці. Якщо i=1, то це відповідно положення частинки у стані спокою, в цей момент часу. Значить мінус свідчить про обертання частинки — чи то про невизначеність, навіть у мить зупинення часу, коли ми намагаємося зафіксувати її становище, чи то стан? В цьому випадку і^2=-1. 
Ну, а якщо візьмемо заряд q*q*...*q=i^2=-1
Але ж спін кожного заряду "q" різний, чи невизначений, і в результаті частинка зі своїм обертанням спіна..."

Раптом, оглоїд почув голос хлопчика-людожера:
— Жряпун — м'ясо, м'ясо! — кидаючи на землю живого людянина.

Оглоїд гучно втягнув повітря в ніздрі, та в ту само мить зірвався з місця, біжучи швидким галопом до свого господаря. 
"Смачна людятина, смачна людятина", — подумки відмітив Жряпун. 
Людожери любили свого оглоїда, тому постійно частували його живим людянином. Та найбільше Жряпун любив мозок.

Опісля обіду, звір знову ліг під ніжні промені сонця. Повернувшись вже на інший бік, він знову поринув у думки:
"Чому у чогось жахливого чи потворного не людське обличчя, а якесь інше? Так звісно ж — є певні людські страхи, є віруси, бактерії, істоти, тварини — які небезпечні для людини, або небезпечні для величезної кількості людей. Але ж найбільших бід та страждань людям приносять саме такі ж само люди, а не страхітливі істоти. Все ж таки у жахіття людська подоба, " — від цієї думки, оглоїду стало спокійніше.

"До речі, ще момент, — подумав Жряпун посміхаючись, — Оті всі чудіки-страхопудики, у своїх найстрашніших подобах, на своїх обличчях-мордах, мають саме людські емоції."