~Розділ 2~

Я все йшов. Позаду мене вже був довжелезний тунель з дерев. Сутінки потихеньку поглинали ліс, мій годинник показував п’яту годину. У лісі я майже не чув звуків, лише листя шурхотіло  під ногами. Конкретної мети в мене не було, але все ж таки, попастися тим військовим і,  у гіршому випадку, бути вбитим мені не хотілося.  Я знав, що за лісом було інше місто, тому я орієнтувався по ньому. Проблема у тому, що у мене немає ні їжі, ні води, а один. Один у цьому великому лісі, у цій в’язниці, що простягається на сто кілометрів…

Було вже зовсім темно. Небо було таке ясне, що я перший раз побачив місяць так чітко. Якщо б мене побачили люди, могли б подумати, що я не тверезий. Я йшов хитаючись, час від часу спираючись на дерева. У мене боліло все: ноги, тіло, голова. Мені навіть здалося, що я почав бачити галюцинації. Щось блимало перед очима, змінювався колір оточення.  Враз моя нога зачепилася за коріння і я, наче лялька, полетів додолу.

***

Я повільно відкрив очі. Щока пульсувала, нога так і залишилася в корінні, а руки були простягнуті вздовж тіла. Я повільно піднявся, доторкнувся до щоки. На ній був твердий бугорок з якого сочилася кров. 

Я не знаю скільки так пролежав, але небо було світло-рожевим. Це означало, що був або ранок, або починався вечір.

Я витягнув ногу з коріння і сів на землю. У голові трошки паморочилось. Так просидівши ще хвилин 20, я підвівся і рушив далі.

Мені дуже хотілося їсти, а з собою в мене не було нічого. Але через кілька хвилин блукань Серед в'язниці з дерев, я натрапив на яблуню, і не задумуючись, кинувся до неї.

***

Я все блукав. Яблука допомогли на деякий час втамувати голод, тому я почувався краще.

У той момент я почув тихий чи то стогін чи крик. Вперше здалося, що мені просто почулося, але звук повторився. Це був перший звук схожий на людський, що я почув за ці два дні. Я почав іти на ті дивні крики, прислухаючись до кожного шелесту листків аби прийти до цілі. Звук ставав дедалі гучніший. Тепер вже точно було ясно, що це крики, причому чоловічі.

Я вийшов на майже порожню ділянку, наче деревами накреслили коло. На землі лежав чоловік, якого оточили три вовки. Його нога була покусана та кровоточила, а на руці не вистачало шматка м'яса. Можливо він закривався від укусів руками. Чоловік скаженими очима подивився на мене. Його обличчя було бліде наче у мерця.

– Брате!! Допоможи... Бра.... Я не хочу тут помирати!! Я не хочу бути розідраний вовками! Допоможи, благаю...

Від його криків та стогонів від болі в мене серце впало у п'ятки. Я на секунду застиг, швидко намагаючись прийняти рішення: допомагати чи ні. Але все ж зупинився на першому. Я оглянувся, схопив першу велику палицю, що лежала на землі, і з розмаху вдарив одного з вовків по спині. Хижак заскиглив, розвернувся і кинувся на мене.

Я спіткнувся та впав, моя так звана зброя відлетіла на кілька метрів. Вовк гарчав і намагався вкусити, і я допустив ту ж саму помилку що і постраждалий чоловік - закрився руками. Одна зі спроб вкусити все таки вдалася і, зуби тварини увійшли у мою шкіру. Я вдарив кулаком по морді вовка, і він на секунду відпустив мою руку.  Намацавши якийсь камінь, я заніс його над головою та  ще раз вдарив вовка. У той момент все було як у тумані. Я пам'ятаю лише вигляд того страхіття, що я робив. Я починаю без перестану бити каменем по голові вовка. Рука та моя зброя забарвлена  у червоний. Звір вже не рухається, а я все не перестаю бити. Гучний хрускіт зупинив мене. Хижак впав замертво. Його щелепа була відколена а череп проламаний. Я різко повернувся до чолов'яги.

Поки я бився з одним вовком, прийшло ще троє. Я не встиг. Один звір кусав бідолашного чоловіка за ногу, другий за живіт, а третій схопившись зубами за голову, з тріском зламав жертві шию.

Чоловік вже не ворушився, а вовки вже почали поїдати свій обід, і я, розуміючи, що вже ні чим не допоможу, почав відповідати спиною назад...

Заховавшись за одне з дерев, я повільно підвівся та почав тихо, намагаючись не створювати шуму бігти . Усе тіло тремтіло. Я тільки що на власні очі побачив, як людину з'їли вовки.  Чомусь я почував себе винним через те, що не зміг допомогти, але можливо, якщо б я залишився, скоріш за все лежав би поруч з тим чоловіком.

(Продовження розділу буде пізніше)