ГЛАВА 33

Ліліт.

Спала я добре, наче немовля, і що цікаво, коли я прокинулася, було чи ще темно, чи вже. І я подивилася на годинник, виявилося, це був вечір наступного дня. Що ж я почувала себе добре, а це означало, що мій організм відновився. Цікаво, а де зараз Едгар і що він робить? Так треба вставати та йти його шукати. Знайшла його на кухні.

- Ох, моя дівчинка ти вже прокинулася?

- ага.. а ти що робиш?

- вечерю.. сідай зараз все буде готове.

- Едгар я тут подумала.

Після цього він уважно на мене глянув і спитав:

- знаючи тебе це мені не сподобатися, так?

- не знаю…

- І?

- Ти ж сьогодні на службі?

- так, а що?

- Ну, поки ти будеш зайнятий, я хочу поїхати до мами, розповім їй про те, що дізналася, може, що від її нове дізнаюся, якраз до вечора буду там, допоможу їй, а потім зустрінемося вдома.

- добре, але коли будеш готова йти додому, повідом мені, я тебе сам заберу або мої хлопці, якщо я буду зайнятий і привезуть до мене, і потім ми поїдемо разом додому

- добре…

На цьому наша розмова була закінчена. Ми швидко, і мовчки, поїли, все прибрали , і пішли спати.

Вранці він відвіз мене до мами, але коли я вже виходила з машини:

- Ліліт?

- Ааа?

- обіцяй мені дещо

- що саме?

- Будь обережна, прошу, і кщо шось стнеться зразу звони.

- я зрозуміла..

- Тоді до вечора моя дівчинка.

- до вечора

І я швидко вийшла з машини та пішла до будинку. Біля дверей побачила, як він поїхав, що ж гадаю мені час, і зателефонувала в дзвінок. Відкрила мені сестра, як побачила, одразу кинулася обіймати.

- я тебе теж рада бачити сестричко ...

- входь, Ліл.. мама на кухні.

- як ти?

- нормально, за тобою сумую Ліл

- я теж за тобою сумую Роза.

- Він тебе не кривдить?

- хто?

- ну хлопець твій отой

- Едгар?

- так

- ні звичайно, з ним у нас все добре.

- рада чути, що ти щаслива Ліл

- так дуже..

На це вона лише усміхнулася, а я вирішила продовжити .

- а Васька, вдома?

- вже пішов..

- прекрасно..

І ми пішли на кухню.

- Привіт мамо..

- Ох, Ліліт, доню, невже це ти?

- да я…

І ми швидко обійнялися.

- щось трапилося?

- А що просто так я вже не можу прийти?

- Можеш, звичайно, що ти за дурниці кажеш!

- от і чудово..

- їсти будеш?

- Ні…

- Ну, тоді розповідай як ти і так далі.

- У мене все добре мама, з Едгаром мені і, правда дуже добре і спокійно, він вже знайшов пару варантів будинку, так що скоро визначимося.

- дуже добре, у вас залишилося тиждень і пару днів.

- так я знаю…

- Посидь тут я відправлю Розу, і ми продовжимо.

- добре мам..

І мама пішла, а я зробила собі чай і пішла у вітальню і, дивлячись у вікно, просто чекала і побачила, як сусід Степан навпроти щось копошився у своїй машині. Він жив тут лише 5 років, до речі, цей будинок, був ніби проклятий, у нього дуже часто мінялися власниці, стабільно раз на десять років, ну після смерті його власниці старої бабусі, казали люди, вона була доброю відьмою цілителькою, але довести чи спростувати ніхто так і не зміг. Її діти та онуки тут не з'являлися і продали будинок одразу після смерті бабки. На попередніх власників нічого сказати не можу, я була маленька, а тих, кого пам'ятаю, були нормальні, але просто різко виїжджали і всі. А цей… у ньому було щось особливе. Він був надто тихий, і підозрілий, наче лев на полюванні. Я завжди намагалася не перетинатися з ним.

- Ліліт, ти мене чуєш?