ГЛАВА 31

Ліліт.

Згодом він прийшов, сів біля мене, лише коли взяв мене за руку, міцно її стиснувши, сказав:

- все добре?

- Так.

- Що ж, ну, якщо ти готова, моє кохання, то можеш починати ... свій цей чортів ритуал.

- ох, хммм…. добре…

- і ще одне…

- Що?

І замість слів, він просто, підійшов ще ближче обійняв, мене і поцілував, і не так, як завжди, це було якось інакше, ніби він боявся мене втратити, наче це може бути наш останній поцілунок. Хоча від цього ритуалу ще ніхто не помирав, так трохи міг бути шок, депресія, навіть можна було на якийсь час знепритомніти, але смертей ще не було. Коли він відпустив мене, я, тихо дивлячись на нього, і взявши його за руку, міцно її стиснувши, я сказала:

- Зі мною все буде добре, я нікуди не піду, і тим більше не помру, та й ти поруч.. ти мені не даси просто так піти.

- Так, ти маєш рацію, я цього не допущу .... Навіть якщо мені продатися витягувати тебе посеред цього самого чортового ритуалу, якщо побачу що це для тебе небезпечно, то вибач, але я закінчу це все сам і, до того ж силою!так що май це на увазі

- добре Едгар ...

- ось і добре що ми чудово зрозуміли один одному, а тепер приступай, моя солодка відьмочка ... поки я не передумав ...

На це я лише кивнула, і пішла до середини кімнати до накресленого раніше мною кола. Зайшла в нього, запалила свічки, сіла в ньому, заплющила очі, тільки хотіла вимовити заклинання, як почула Едгара:

- Знай, я тебе дуже люблю, так що не смій там щось напортачить, і згинути там, зрозуміла?!

Я розплющила очі і, посміхаючись, відповіла:

- навіть не посмію...

- Ось і чудово, а то я через тебе посивію раніше часу! А я цього не хочу! Я хочу з тобою вічність

- та НУ?

- Так!

- ох, Едгаре….. не хвилюйся, якщо що ми це магією приховаємо…магія може багато чого..

- Хера з два Ліліт!

- Обговоримо це потім, а зараз мені потрібно ... час іде ... так що ...краще починати

- добре..

Після я посміхнулася йому, він відповів тим же, і лише губами мені прошепотів: "Люблю тебе ..." я відповіла тим же.

Далі Я заплющила знову очі і нарешті, тихо про себе сказала: «Моя рідна, бабуся Аліса, моя кровна відьма, з'явись, мені ти допоможи, тебе я закликаю, допомоги прошу, перейди до мене, коли тебе ось зараз кличу…».

І через секунди я ніби опинилася в іншому світі. Де був лише туман, і нічого не видно, я пішла вперед, не знаючи, куди ступаю, і де взагалі я перебуваю, через кілька кроків я зупинилася, туман почав зникати, і я побачила, водоспад, і на березі на лаві сиділа вона, моя бабуся Аліса. І далі, я почула:

- І чого ти там досі стоїш, як бронзова статуя? йди ближче, раз прийшла моя дорога онучко.

І я швидко рушила до неї, сіла поруч і сказала:

- Привіт бабусь, бачу, чекала на мене?

- Так, Ліліт ...

- Знаєш, чому я прийшла?

- Здогадуюсь ...

- Тоді відповіси?

- скажу спочатку про твого обранця.

- А що з ним не так? - Здивовано запитала я

- нічого все так моя дорога, скажу навіть більше, ти зробила правильний вибір, він ТОЙ самий, так що тримайся його, завдяки ньому ти жива, і так і буде. ..

- Ти маєш на увазі дітей?

- Так, Ліліт ... вони у вас будуть, сказати, скільки і коли вибач не можу .. це зайва інформація для тебе.

- Добре, а якщо?

- Ні, навіть і не думай, він твоя опора, як ти його, він ціною свого життя буде тебе захищати і оберігати, та може, буде складно, іноді дуже, але знай, він завжди вибере тебе що б не було на коні.

- Ох, бабусю, я дуже боюся що це правда, ти зараз цим все так ускладнюєш.

- Просто кажу правду, далі справа за тобою дорога, твоє щастя в твоїх руках ...

- добре я тебе почула, а що з іншого питання? по якому я і прийшла до тебе, томущо я вже не знаю що робити далі.

- що ти хочеш знати?

- хтось за мною полює

- сказати, ХТО я не можу, не знаю, але здогадки маю.

- І?

- Що ти бачила у баченні?

- Ти і про знаєш я бачу.

- знаю…

- я бачила: Дівчину - відьму, яка поранила чоловіка, і він її вбив. І я все це бачила її очима.