ГЛАВА 30

Ліліт

Коли я прокинулася, в кімнаті та в ліжку, я була одна, і було темно. Трохи озирнувшись, я зрозуміла, що вдома. Значить, я жива, і дуже сподіваюся Едгар десь поруч. І я знову спокійно заплющена очі, і заснула. Прокинулася вже вранці, і поруч як не дивно, я побачила сплячого Едгара, він був таким спокійним, що я хотіла доторкнутися до його обличчя, але тут же забрала руку назад, немов від вогню, нехай спить, ще дуже рано, та й я йому завдала дуже багато клопоту. Я тихо і акуратно почала виповзати, з-під ковдри, якомога акуратніше. Але він ніби це відчув, і уві сні поворухнувся, ліг ближче до мене, я завмерла на місці, наче мишка перед котом і тільки хотіла продовжити свою справу, трохи піднялася, як він різко схопив мене за лікоть і повалив на ліжко, і притис у своїх обіймах. Я навіть пікнути не встигла, не те що щось зробити. Через кілька хвилин він тихо сказав:

- І куди це ти збиралася моя солодка дівчинка? а? втекти від мене надумала, чи що?? А ну признавайся

- я думала ти спиш..

- я і спав ... до цього моменту.

- я не хотіла тебе розбудити. пробач…

- я знаю.. це нічого..

- Ти ще поспи, а я піду на кухню.. щоб не заважати… заодно приготую нам сніданок….

- Ні!

- Що? Але чому??

- Тому що я хочу щоб побула ще поряд зі мною ось так ... в моїх обіймах ....

хочь ще чийсь час

- Ну добре..

І я лягла зручніше біля нього, він обійняв мене сильніше, через кілька хвилин тиші, він сказав:

- А тепер, дівчинко моя, розкажи, що ти побачила там...

- Де?

- У тому місці, де були ті руїни ... де ти проводила той ритуал ... після якого я тебе забрав додому ледве живою ...

- зараз? ти хочеш знати це саме зараз?

- Так моя солодка ... саме зараз.

- Хм .... Ну гаразд ...

- Тоді давай починай ... я чекаю ... і бажано у всіх дрібних і важливих подробицях.

- добре, значить, скажу так, там я була в тілі незнайомої мені дівчини відьми, я все бачила її очима, яку вбили, кинджалом і він знав, що вона відьма і переслідував її з наміром убити..і я зрозуміла що, вона була не єдина його жертва і не остання.

- як давно це було?

- Ну, точно сказати не можу, але, судячи з її одягу, і його, і тому що я встигла побачити... то це було дуже давно.

- Що щось корисне було з побаченого?

- вона його поранила, ніж був точно з отрутою, судячи з останніх її слів, чи вижив він, я не знаю...

- дуже цікаво ... але по-твоєму, як давно це було?

- може років 50 тому ... або менше або більше ...я не знаю..

- Мисливець?

- можливо...

- Будемо шукати далі?

- Думаю так .. і ще тому що я думаю що той хто шукає мене може бути його предок або родич якщо він вижив, або той, родич, що у нього був і хоче помститися за нього.

- А ти до чого як причесна і щей через такий час?

- Поки не знаю .... може я щось не знаю про своїх нащадків, або він просто всім відьмам мститься.. я не знаю Едгар ....

- добре, я тебе зрозумів, значить, після обіду їдемо в головний архів, і будемо шукати інформацію про всі жорстокі вбивства жінок , точніше відьом елсі це буде вказано ... може якраз нам пощастить ... і знайдемо хоч щось корисне або хоч якусь зачіпку…

- добре...

- Що ж тоді, ще півгодини полежимо ось так, і підйом, сніданок, і в дорогу, так?

- добре як скажеш..

Все так і було. Поки він пішов у душ, я швидко приготувала поїсти, і ми поїли. Після цього ми поїли і в дорогу. У цей момент я не знала, що шукатиму, і чи знайду щось. Але хотілося швидше знайти всі відповіді, бо ще хочеться дожити до свого весілля з Едгаром і щасливу сім'ю. Всю дорогу я бачила, як він дивився на мене, але питати нічого не став, але відчувала його страх і неспокій. Але через деякий час все ж зважився і тихо сказав:

- Ліл, дівчинко моя з тобою все добре?

- Так.

- точно?

- Так…

- добре, тоді я думаю що, нам варто почати відразу з кримінального архіву ... якщо що і є, то ми це знайдемо.

- згодна… з огляду на те, що я вже побачила, це може спрацювати, і прискорить процес пошуку…

- ось і чудово ... значить хоч це вирішили ... - Так ....

Далі ми їхали тихо. Коли приїхали без проблем дісталися архіву, там до відділу криміналу, і зайнялися електронним архівом, так було простіше й легше, ніж копатися в старих паперах, якщо вони, звичайно, ще залишилися, у наш час .

Весь день до вечора ми провели в архіві, але крім підтвердження частих і дуже дивних вбивств і іменних молодих дівчат, які були більше 50 років тому, нічого нового чи когось знайомого мені ми не знайшли, як і того, що когось покарали за це. Потім було затишшя, я думала, що це кінець. Але, на жаль, виявилося, що ні. А далі знайшла, що останній такий випадок був 20 років тому, але цього разу було засуджено чоловіка, хоча сумніваюся, що він був винний, але зараз я цього не спитаю, він помер 5 років тому.

Після цього, судячи з часу, і тому що ми втомилися, ми вирішили, що пора додому, і сидячи в машині, я вирішила сказати: