ГЛАВА 11

Ліліт.

Через деякий час я прокинулася, десь в незнайомому мені місці, в темряві, і холоді, і сидячи на стільці біля стіни, зв’язаною, ще й голова страшенно боліла. І згадуючи, то що сталося, і розуміла, що перебуваю я на ІТАР, і мабуть десь в лігві того генерала, що на нас напав, і це мене не особливо радувало. Але я сподівалася, що Едгар прийде за мною, самій мені звідси просто не вибратися ніяк, і протистояти йому я не зможу, я ж знаю що можу. Я спробувала піднятися, але не змогла. Коли очі звикли, до темряви, то я озирнулася, і побачила, що це була кімната, не підвальна, ну може трохи гірша за ту, що в будинку Едгара і Мії, можу припустити це кімната для служниці. І тут через деякий час до мене прийшов генерал Аркус, особисто, з двома  своїми головорізами, мабуть один боявся. Ввімкнув світло, на свічках що були по всій кімнаті, спочатку світло мені вдарило, в очі, але потім я звикла. Він їм дав знак, і вони підійшли, розв'язали мені ноги і руки, і мене підняли під руки, і тримали. І потім Аркус сказав:

- що ж ти симпатична, дівчинка з землі, я можу зрозуміти Едгара, і мабуть ти дуже особлива, раз він так про  тебе турбується!

- я так не думаю…

- повір, я знаю його набагато краще ніж ти, щоб бути в цьому впевненим, на всі 100 %

- чого ви особисто від мене хочете генерал Аркус?

- особисто від тебе, нічого, і мені шкода, що Едгар тебе вплутав у все це дівчинко, це наша з ним війна, і у нас правило не використовувати інших, в наших цілях, але ... на війні всі засоби хороші, так що ....

- це не чесно…

- зате дієво!.

- ви варвар і монстр генерал!

- можливо…

- якщо хочете мене вбити, то не тягніть вже ...

- я не збираюся тебе вбивати дівчисько! Поки що, та й якщо Едгар, не робитиме дурниць, то я тебе неушкодженою відправлю додому ... як тільки він сюди з'явитися!

- але навіщо тоді все це?

- це не твоя справа!!! Як кажуть, менше знаєш, краще будеш спати!

- мабуть вже моя справа, раз мене вплутали сюди!

- НІ!

- мені боляче, Скажіть, нехай ваші пси мене відпустять, мені тікати нікуди ..

- я сам вирішу, коли їм тебе опустити Ліліт ...

- о, так ви і ім'я моє знаєте ....

- так і не тільки…. Словом, сиди тихо, і з тобою все буде добре. Чим раніше він з’явиться, тим швидше ти повернешся додому!

І він дав знак одному з  цих двох, і мені щось вкололи, і я відразу вирубувалася знову. Це був чи наркотик або сильне снодійне. Гади! Сволота!  Цьому генералу це з рук не зійде! Ой, як помщуся! ВСІМ! От би ще знати, що я можу, і як. І ось через деякий час я прийшла в себе. Була я там же, але вже не зв'язана і на ліжку, що ж це вже прогрес. Одягнена в теж, що і була, значить, не чіпали, а ось браслет, суки, зламали. І я не поспішаючи встала, голова начебто не крутилася. В кімнаті було вже не темно, вирішила озирнутися. Зрозуміла що самій мені тепер хрін звідси вибратися. Так думай Ліліт, думай. Може пожежа? Ні, можу сама згоріти. Кричати? Ні, не почують, і не допоможуть. Але що, ж тоді робити? Чекати? А якщо ніхто не перейде? Ні, я впевнена прийдуть! Едгар не такий він мене не кине, чи кине? Чорт! У мене зараз мізки плавитися будуть, від усього цього. Один вечір і все моє життя пішло шкереберть. Потрібно терміново щось робити. Минуле вже не змінити, а ось майбутнє ще можливо якщо постаратись. Я завжди покладалася тільки на себе, ось і цього разу не виняток. Значить так треба продумати свої дії. І так, двері вони зачинили, це факт. У коридорі я впевнена нікого немає, вони ж чекають Едгара з його хлопцями, і їм потрібні всі їхні сили. Через вікно мені не вибратися високо, та й плюс там річка, і напевно ще і сюрпризом, у вигляді голодних гострозубих вихованців. Залишається тільки двері. І так що б зробити? Вибивати не буду, відкрити, немає відмички, що ж спробуємо магією. Парочка заклинань на відкриття дверей і вуаля, готово. Майже свобода. Тільки залишитися одна проблемка, куди далі то?  Вийшовши тихо в коридор, я пішла прямо. Хм…, щось дуже вже тихо, підозріло це все. Може пастка? Все може бути. І так я йшла, і вийшла до сходів, але до них я не дійшла, тому що мене схопили ззаду, закривши рот, і поволокли в кімнату, що була неподалік. І там цей хто мене схопив  тихо мені сказав:

- шшшш ... тихо, Ліліт, тихо ...

Цей голос, він так був мені знайомий. Цей голос, ... чий він ... .. він .. чорт, це ж Едгар. Він прийшов за мною. І я, звичайно, перестала брикатися і чинити опір, коли ми були в кімнаті, він закрив ці двері, притиснув мене до них, подивився на мене так .... Господи, я навіть не знаю як, його очі блищали якимось незнайомим мені кольором, не таким як я бачила раніше. І я не втрималася і тихо запитала:

- Едгар, ти прийшов за мною?  Це ж  не сон?

- так, прийшов, Ліліт, і так це не сон ...

- але навіщо?? Це пастка Едгар! Вони тебе чекають!

- я знаю Ліліт, знаю ..

Потім, він нахилився до мене дуже близько, і став прямо ніс в ніс, поставивши одну руку над моєю головою. Я навіть майже дихати,  перестала, але пересилила себе і продовжувала дихати, хоч і прискорено, ні, звичайно, я його не боялася, просто від нього йшов такий імпульс, що просто відключав мої мізки, а мені вони зараз, ой як потрібні, були, як ніколи. І другою рукою провів по моїй щоці і сказав:

- ти хоч і сильна, розумна, але іноді буваєш дуже дурною ведьмочкой Ліліт, дуже ... ти це знаєш?

- Едгар ... .я ....