ГЛАВА 6

Ліліт.

Ранок наступного дня. Я прокинулася і не зрозуміла де я. Але, потім до мене дійшло. Твою ж мати! Я до сих пір була на цій чортовій планеті. Аааааа .... Господи, ну за що мені так пощастило, а? Чому саме мені? Як же я хотіла додому. Я так за один день скучила, по мамі, по сестрі, за  нашим кафе. А, ще, я хотіла .... Хотіла опинитися в чиїхось надійних і теплих обіймах, де я буду в безпеці, чиїхось схожих на Едгара. Ох, я знову про  Едгара мрію, це вже повна маячня. Мені б нормального хлопця з Землі, а не, такого як цей. Ех, ... мрії - мрії, не стати вам дійсністю ніколи. Словом не везуча я відьма. Від цього всього завити  як вовк хотілося. Я дуже сподіваюся, що сьогодні повернуся додому, і що сюди більше не повернуся. Хоча впевнена я в цьому? Точно я цього хочу, а? Я від цього всього я просто вткнулась сильніше в подушку, що б, ніхто не чув мого тихого, чи то виття, чи то стогону. Але я дуже навіть помилилася, в тому, що ніхто цього не чув. Ось же капець! ААА! І так по енергетиці я відчула, що це була Мія. І ось я почула, як відчинилися двері. Я підвелася з подушки, який у мене був вигляд я, звичайно, уявляю, особливо  після сліз, червоні очі, трохи припухлі, і мокрі щоки. Вона, мовчки, підійшла сіла поруч і сказала:

- Ліліт, з тобою все добре?

- так, Мія…

- слухай Ліліт, сьогодні Едгар поверне тебе додому, і я хотіла ...

- що ти хотіла Мія ?? Говори ...

- сюди в особняк рідко, хто до мене приходить, міри обережності так би мовити, і мені так шкода, що у нас було мало часу, що б потоваришувати, але ти мені дуже сподобалася Ліліт, і я б хотіла, що б у мене була така подруга, як ти, якій можна вірити ...

- ох, Мія, я ....

- ні, дослухай Ліліт!

- добре, Мія…

- для мене ще ніхто не робив, те, що зробила, ти, Ліліт. І, знаючи твою таємницю, я хочу сказати, у нас є один дуже сильний маг, але він уже старий, і я йому сказала про тебе. І хочу дещо  попросити, тебе, пообіцяй, що якщо ти знову опинишся тут, то ти погодишся, що б він тебе навчив, хоча б, азам для самозахисту Ліліт…

- Мія, це занадто, я вдячна, але ....

- прошу Ліліт ...

Ох, господи, ці її щенячі очі, ну от як можна їй відмовити, та й я думаю, мені це буде реально корисно. АЛЕ, чому вона думає, що я знову опинюся тут колись? Вона що, щось знає? Ох, гаразд, не хочу думати про це зараз.

- добре, Мія, нехай так…

- спасибі Ліліт!

І вона мене міцно обняла. Скажу, вона була сильною дівчиною. Потім знову сказала:

- і це ще не все Ліліт…

- так? І  що ще?

- я хочу подарувати тобі, це що б ти пам'ятала завжди про мене Ліліт…

 І наділа мені на шию красивий кулон у вигляді круглого місяця, а всередині яскраво синій камінь.

- Але Мія, мені нема чого дати тобі в замін…

- це нічого Ліліт, ти мені і так дала досить, просто поки цього не знаєш, і цей камінь, він особливий, якщо ти знову будеш виснажена або не зможеш контролювати свою силу, просто доторкнися до нього, і він тебе заспокоїть, і ще він дуже личитиме  тобі …..

- спасибі Мія…

- я просто хочу, що б ти мене пам'ятала Ліліт!

- я буду, обіцяю Мія!

І я її обняла. І після вона знову сказала:

- добре, тоді збирайся, вам скоро в дорогу і Едгар тебе чекає Ліліт..

- добре Мія..

І вона пішла, залишивши мене одну. Я подивилася на цей кулон, він був, правда гарний, але було в ньому щось таке, що я поки не могла зрозуміти. Далі  вирішила просто встати і одягатися. Після пішла в їх так би мовити, вітальню, де вони мене чекали.

Едгар.

Сьогодні ми з Ліліт повинні повернутися на землю. Я хотів піти її розбудити і поквапити, але Мія вмовила дати їй час, і що вона хоче ще сама попрощатися  з дівчиною, я не став їй перечити. І через деякий час я був готовий до відправки, і чекав їх в вітальні. Першою прийшла Мія, і я запитав:

- Ну що? як вона?

- все добре братику, вона скоро буде

- добре….

- Едгар?

- що Мія?

- у мене до тебе прохання ….

- чого ти хочеш Мія?

- я знаю, це може здатися дивним, але, прошу, коли наступного разу будеш повертатися додому, візьми з собою Ліліт, вона мені дуже сподобалася, і я хочу пізнати  її більше, і допомогти з її силою, я навіть придумала вже як!

- Мія, я не знаю ...

- ну, прошу, Едгар ...

Ох, сестричка, і що ж ти задумала то цим, а? У чому ти хочеш використати дівчину – відьму, а ?

- я не можу її змушувати, якщо вона сама не захоче Мія

- вона захоче, ось побачиш!

- чому ти так думаєш?

- ти сам все побачиш Едгар

- Мія, що ти з нею зробила ?!

- нічого, я клянусь Едгар! Просто .... Я відчуваю, вона цього захоче, і їй це буде потрібно самій. І прошу, поглядай за нею іноді добре? Я хвилююся за неї..

- добре Мія, пригляну…

- спасибі Едгар!

Вона явно, щось зробила, ох, дізнаюся, що, буде непереливки їй! Але, за Ліліт, і я сам би приглядав, навіть якби Мія і не просила б. І після ми стали, мовчки чекати Ліліт. І ось вона прийшла. Правда вигляд у неї був стомлений, і ... і, очі ... були такими ніби вона плакала, але чому? Я б не проти це дізнатися, але не зараз, не при Мії. І ось коли вона була біля нас.