Підрозділ 2: Кафе бездушності й душевної бухгалтерії

Марта, Механікуля та пан Вентилятор потрапили до кафе, яке називалося "Емоційний пайплайн". Це був єдиний заклад у місті, де дозволяли проявляти почуття - але тільки після сплати податку із подальшою звітністю в Душевну бухгалтерію.

- Тут навіть співчуття оформлюються квитанцію, - зітхнула Механікуля, подаючи Марті меню в якому ціни були не в грошах, а в одиницях емоційного ризику. 

Марта читала: 

"саркастичний хихіт" - 0,3 одиниці;

"історичний сміх (до 20 секунд)" - 0,9 одиниць; 

"сльоза на одне око" - 1,2 одиниці; 

"внутрішній крик (доступно раз на добу)" - 3,5 одиниць (з доплатою за ехо). 

Офіціантка Андроїд з хромованим обличчям підійшла з блокнотом і записала: 

-  Шо обираєте на емоції сьогодні?

- Мені...хм...легкий подив з присмаком розгубленості, - несміливо сказали Марта.

- Уточніть, синтетичний чи органічний? І чи є у вас страховка на сльози? 

Пан Вентилятор, не змигнувши, подав свою "емоційну картку лояльності" і замовив "екзистенціальне знеможення на пару з тривогою", бо "після такого краще дихається". 

А тим часом в кафе показували новини з грамофону: 

"Сьогодні на заводі емоційного знеособлення робітники вперше за сім років виявили ... спонтанну симпатію. На місце одразу прибув відділ Етичної Дезактивації." 

Марта закрила обличчя руками і прошепотіла:

- Мене точно занесло в сюрреалістичне бюрократичне пекло.

- Ні, це просто вівторок у Тискорі, - пояснила Механікуля.

Втім, саме в цьому кафе вони дізнались, що існує Чорний Ліфт - заборонений підйомник, який веде вгору до Зали Перезапуску Свідомості. Але туди можна потрапити лише тим, хто доведе що має справжню людяність.

- І ми це доведемо, - сказала Марта. - Але спочатку ... де взяти довідку про душу?