Після виходу з кімнати дзеркал, Марта й Ель потрапили до підводного лабіринту, де стіни були викладені з коралів і морських раковин. Повітря тут було насичене солоним ароматом, а глибина лабіринту здавалася безмежною.
Кожен поворот нагадував Марті про якусь подію з її минулого: перший поцілунок, втрачена можливість, сказане слово, яке не мало бути почутим.
У лабіринті мешкали дивні істоти - маленькі світлячки, які світилися різними кольорами і здавалося живими спогадами, що танцювали навколо.
- Цей лабіринт, як пам'ять, - пояснив Ель. - Він може збити з пантелику, але вказує водночас шлях до істини.
Раптом одна зі світлячків наблизилась до Марти і перетворилася на образ її колишнього друга, який підтримував її важкі часи.
- Ти готова зустрітись зі своїми минулим? - запитав він.
Марта відчула, як душа розквітає від теплоти і підтримки.
- Так, - відповіла вона. - І я хочу подякувати за все.
Лабіринт почав поступово світлішати, а Марта відчула, що кожен крок веде до нового початку.