А міру того, як Марта і Ель рухалися далі, перед ними виникла фігура - сіра , невиразна, мов тінь, що ковзала по стінах лабіринту. Це була тінь ії власних сумнівів і страхів, яка так довго ховалася в глибині душі.
Марта відчула, як її серце б'ється швидше, і хоч хотілося втекти, вона зробила крок вперед.
Тінь не говорила словами, але кожен її рух передавав історію - біль втрати, страхи і розчарування, які роками накопичувалися всередині.
Ель, стоячи поруч, підказав:
- Не бійся мовчання. Іноді найголовніші розмови відбуваються без слів.
Марта розгорнула долоні і, дивлячись у тінь сказала:
- Я бачу тебе. І я не дам тобі більше керувати мною.
Тінь затремтіла і поступово розчинилася в повітрі, залишаючи по собі відчуття полегшення.
Марта відчула, що зробила ще один крок до себе справжньої.