Лабіринт поступово розпадався, і Марта з Елем опинилась у величезній кімнаті, де повітря було наповнене теплом і світлом. Попереду стояв величезний вогонь, який пульсував, немов живий.
- Це твій внутрішній вогонь, - промовив Ель. - Він і є джерелом сили, але й викликом.
Раптом тіні її страхів почали з'являтися з навколишньої темряви, намагаючись згасити це полум'я. Одним з найяскравіших був страх відмови - той, що колись змусив її мовчати і відступати.
Марта відчула, як серце стискається від напруги. Але замість того, щоб втекти, вона зробила крок вперед і простягнула руку до вогню.
Вогонь відповів теплом і підтримкою, тіні почали відступати.
- Сила не у відсутності страху, - сказала вона сама собі, - а в уміння йти далі, незважаючи на нього.
Ель тихо посміхнувся і взяв її за руку.
- Тепер ти готова зустрітися з тим, що чекає попереду.