Після того, як Марта опанувала початковий шок від примарних спогадів, вона з Елем опинилася в просторій кімнаті, де стіни були зроблені з дзеркал. Але були не просто звичайні дзеркала - у них відбивалися не лише її відображення, а й образи альтернативних версій її життя.
В одному дзеркалі вона бачила себе - студентку, що сумлінно вчиться, але ніколи не наважується сказати "так" свої мрії.
В іншому - Марта вирушає у подорож сама, без страху і сумнівів.
В третьому - вона стояла поруч з Елем, але між ними була стіна непорозуміння і мовчання.
Раптом один із відображень заговорив її голосом:
- Чому ти боїшся? Чому ховаєшся за захисними панцирами?
Марта вперше відчула, як її серце стискалось від болю - це був біль від невідвертості до себе і близьких.
Ель ніжно взяв її за руку:
- Ти не одна. Твої страхи - це частина тебе, але не визначення. Ти можеш вибрати інший шлях.
Поступово дзеркала почали розбиватися, і крізь тріщини вилазив промінь світла - символ надії і нового початку.
Марта відчувала, що готова рухатись вперед - попри всі сумніви і помилки.
І в цей момент прозвучав знайомий сміх - ніби десь далеко, але так близько.