Свято Незвичайних талантів плавно перетекло у вечір караоке, яке проходило у величезній губці-амфітеатрі. Відлуння голосів розносилося підводними печерами, а глядачі - різнобарвні риби, краби і навіть кілька уважних морських черепах - не шкодували оплесків.
Ель, хоч і мав дещо механічне серце, зміг вразити всіх своєю версією старою людської пісні "don't stop me now", причому виконував її з несподіваною пристрастю, рухаючись в такт хвилям.
Марта, натхненний атмосферою, теж взяла мікрофон і заспівали імпровізовану баладу про свої пригоди в морському світі. Її голос ледь-ледь затьмарив морські хвилі, а публіка підтримувала її щирими оплесками.
Під час виступу один з крабів на ім'я Квінсі, відомий своєю непередбачуваністю та гумором, намагався підколоти Марту жартами про її людське походження.
- Слухай, Марто, ти напевно єдина, хто може розповісти підводним про те, як це - мати дві ноги, а не 10! - усміхнувся він, підморгуючи.
Марта сміялась, відчуваючи, що цей світ хоч і абсурдний,але неймовірно теплий.
І саме в цей момент вона відчула, як погляд Еля стає більш ніж просто уважним - ніби між ними знову почалась проростати ця тихенька справжня нитка кохання.