Марта прокинулась раптово, як це буває після сну, який здається надто реальним, аби бути просто сном. Кімната була б напів-темна, на вулиці світанок лише починав нашаровуватись на вікна. Її лампа блимає, а свічка на тумбочці догоріла - залишився лише кружечок воску з легким блиском.
Вона підвелась, оглянула і завмерла.
На столі лежав маленький пісочний годинник. Він точно не був там учора. Скляний, з бронзовою окантовкою і надписом на боці: "Посміхайся - ти вже в історії".
- Що?... - пробурмотіла вона. - Це все було сном?
Але щось всередині сказало: "не зовсім". Смак тістечка ще залишився на язиці. Запах фольги. І в голові звучав голос Еля: "Навіть, якщо все піде не так - сміх лишиться".
Вона посміхнулась і подивилася на залишок свічки.
На коробці було написано: "Залишилось: 9".
Марта засміялась вголос.
- Ну що ж, свічка номер два ... готуєш мені ще одну пригоду?
І в її погляді блиснула іскра - саме та, яку Ель шукав у часі. Аромасвічка тріснула м'яким ароматом нової мрії.
І пригода почалась знову. Марта відкриває очі своїй кімнаті. Свічка догоріла. Біля ліжка - маленький пісочний годинник, якого не було раніше. На ньому вирізано: " Посміхайся - ти вже в історії".