Підрозділ 9: Момент зупинки

Світло від абсурдної машини зникло так само швидко, як і з'явилося. Марта й Ель виявилися у величезній кімнаті, де... нічого не рухалося. А ні повітря,  в ні пил. Вся реальність завмерла, ніби хтось натиснув "паузу" в грі всесвіту.

- Що це? - прошепотіла Марта, хоч і не знала, навіщо шепотіти, якщо навіть її волосся застигло в повітрі.

- Це простір між секундами, - відповів Ель. - Тут народжуються всі "а раптом" і "а що якби". Це - момент зупинки.

У центрі кімнати висів пісочний маятник, пісок у якому ... стояв всередині повітря, як застиглі краплі часу. Навколо - безліч дзеркал, але всі вони не відображали, а показували різні сцени з її життя.

Ось Марта - на першому курсі, замучена, з кавою в одному оці з надією в іншому. Ось вона - дитина, яка танцює перед дзеркалом маминих підборах. Ось вона -  у майбутньому з Елем, якій готує сніданок (і спалює його).

 - Це твоє серце часу, - сказав Ель. - Тут твоя правда. Вибери, яку з цих версій ти хочеш узяти з собою.

Марта довго мовчала. Врешті вона підійшла до дзеркала, де вони з Елем сміються в дощ.

- Цю. Бо, навіть, якщо все піде не так - сміх лишиться.

Ель узяв їй за руку. Маятник дзенькнув -  і пісок знову потік. 

Усе навкруги розпочало рухатись. Повітря повернулось. Дзеркала щезли. А за дверима з'явилось світло, що вело до виходу.

- Ходімо, час знову йде. Але тепер з нами. Усе завмирає Марта і Ель стоїть в кімнаті між секундами. Він торкається обличчя: " Я не знаю,що буде, але я точно був там, де ти сміялась".  Вона обіймає його.  Пісок часу розсипається - і вони починають падати.