Підрозділ 3: Обід у Кафе 1867

Приземлення було не надто елегантне. Маш так впала обличчям прямо в купу газет "Le Figaro" за 1867 рік. Поруч тераса вилучного кафе з ажурним столиками, по яких ходили пави. Справжні пави, які приносили меню, бо офіціанти страйкували -  на їх думку, чайові її стали надто минулими. 

Марта піднялась  і почала роздивлятися. За сусіднім столиком сиділа  пара в корсетах і моноклях, сперечаючись, чи електрика - це відьомство чи просто гарна магія.

- Привіт, мадам. - пролунав голос із середини кафе. - вам чай з майбутнього чи капучино з майбутнього розчарування? 

Перед нею постав офіціант. Він був одягнений у фартух із циферблатів, вуса його стичали вгору, як антени wi-fi, а в очах -  блиск гіпнотичного художника. На бейджику було написано: "Далі. Не Сальвадор.  Просто Далі"

- В нас є тістечка,  яких ще не існує.- гордо сказав він. -  Наприклад, "Тирамісу забутих обіймів", або "Маракун зі смаком першого сміху".

- Можна щось простіше? -  спитала Марта, все ще тримаючись за голову.

- Тоді вам - круасан із сюрпризом.

Сюрприз круасана полягав у тому що всередині був лист... від неї самої. З майбутнього. Там було написано: "Не довіряй людині з пісочним поглядом. І завжди замовляй другий десерт".

Марта переглянулася з Хронопсом, який смоктав каву з блюдця.

- Так, -сказали вона собі.-  Я або з'їхала з розуму або в мене вона найкраща пригода в житті.

І вона взяла ще одне тістечко. Цього разу з смаком спонтанності. Їх перекинула в Париж XIX століття. В кафе подавали "майбутні тістечка" - смаколики які ще не винайшли. Один з офіціантів був Далі. Не Сальвадор Далі, а його двоюрідний дід, схожий на чайник з вусами.