Розділ 8

Весь день я роздумую над тим, що робити. Врешті вирішую зустрітися з Данилом, щоб прояснити ситуацію й розповісти, що в мене є інший. А чи справді він у мене є?

Ввечері за мною заїжджає Данило й ми їдемо в ресторан у центрі. Він дивиться на мене здивовано й трохи зачаровано. Звісно, бо тієї сірої миші вже немає. Я одягнена у коротку червону сукню, яка обтягує кожен вигин мого тіла. Волосся накручене й розпущене. Очі й губи нафарбовані. Раніше я приходила з дівчатами у джинсах, футболці й без косметики. Та після зустрічі з Назаром змінилася. 

— Ти неймовірно гарна, — каже, коли я виходжу з машини. Мені приємно. Та я не можу повірити, що колись була до нестями закохана у нього. Ніби спали рожеві окуляри і я врешті побачила перед собою не принца, а звичайного, зніженого хлопця в брендовому одязі, яким він компенсує невпевненість в собі й бажання завоювати прихильність інших людей.

Ми проходимо всередину. Сідаємо за столик в центрі. Коли робимо замовлення й нам приносять вино, я раптом помічаю за столом у кінці залу Назара, разом з кількома чоловіками. Мене кидає у холодний піт. Ну не може аж так не щастити. Він пронизує мене злим, холодним поглядом, але не підходить. 

Я вже малюю картини в голові, як пояснюватиму йому ситуацію. Адже розумію, як все це зараз для нього виглядає. Повідомлення на телефоні, де мене навіть не запрошують, а нагадують про вечерю. Потім він зустрічає мене тут з ним. З іншого боку, чого це я маю щось пояснювати й бігати за ним? Нам що по шістнадцять? Він міг мене прямо спитати, а не тікати з квартири.

Відвертаюся й більше не дивлюся у бік Назара. Я прийшла сюди приємно провести час з Данилом. Значить це і робитиму. Ми переходимо вже до другого келиха вина, як над моїм вухом лунає:

— Добрий вечір.

Повертаюся й бачу Назара. Він криво посміхається. Засунув руки в кишені й прискіпливо переводить погляд з мене на Данила і назад. 

— Добрий вечір, — Данило встає й простягає руку Назару. Однак той не рухається. — А ви?

— Літературний агент і продюсер Міри.

— А я її друг.

— Дуже сумніваюся, — каже Назар і Данило завмирає. Назар мовчки розвертається й, нічого не пояснюючи, йде. За хвилину я бачу у вікно, що він палить з чоловіками біля входу й щось обговорює.

— Ну й агента ти знайшла, — каже Данило, сідаючи назад за стіл.

— Він хороший агент, — заперечую.

Данило кривиться.

— Гаразд, забудемо про того козла, — бере мене за руку. — Поговорімо про нас.

— В якому сенсі?

— Ну ти ж була закохана у мене? Тепер це взаємно. 

— Це таке твоє вибачення за те, що назвав мене сірою мишею? — Починаю сміятися.

— Я був не правий. Так не можна казати. Ти чудова дівчина.

— І коли ти змінив свою думку? — Питаю уїдливо, — Після того, як я набрала десять мільйонів переглядів на відео і стала популярною? Щось до того моменту ти не телефонував мені й не вибачався.

— Я просто підбирав слова.

Знову сміюся.

— Нічого між нами не може бути. Ти не подобаєшся мені більше, — кажу й спостерігаю, як Данилу відійняло мову.

— Та за кого ти себе маєш? — Він хапає мене за руку, багровіє. — Це не ти, а я тобі роблю послугу. Ти була, є і будеш сірою мишею. Єдине, що тебе виділило — це твої перегляди. Без них ти проста бібліотекарка в дешевому одязі.

Я ціпенію. Не думала, що він аж такий гівнюк.

— Ану повтори, — раптом лунає біля нашого столу. Я повертаю голову й бачу розгніване обличчя Назара. Він витягує Данила за комір й б’є по обличчю. Люди починають щось кричати. Я вскакую на ноги. До нас підбігає охорона й просить вийти. 

Назар розвертається і йде.

— Почекай, — гукаю, коли ми опиняємося надворі.

— Що? — Він гнівно зиркає. — Сваритимеш, що побив кохання усього твого життя? 

— Дякую, — кажу тихо, — що заступився за мене.

Назар ошелешено дивиться на мене.

— І він не кохання мого життя, — додаю. — Є інший чоловік, який претендує на цю роль.

Повільно підходжу до нього. Спостерігаю як вираз його обличчя змінюється з гнівного на розгублений.

— Не здогадуєшся хто це?

Тягнуся до нього й цілую в губи. Чекаю кілька секунд й після цього мене стискають в обіймах й пристрасно цілують у відповідь.

Пройшов рік.

Я прокидаюся від того, що мене трясуть за плече.

— Вставай зайчику, швидко.

Розплющую очі й бачу біля себе кохане обличчя Назара. Швидко сідаю в ліжку. Тру очі. Нарешті згадую. Кулею мчу до ванної кімнати. 

Сьогодні великий день. Точніше великий день буде в середу на зустрічі з видавцями в Чикаго, де ми обговорюватимемо всі умови співпраці. А зараз треба зробити найважливішу річ — не запізнитися на літак. 

Чищу зуби, приймаю душ. За п'ять хвилин вилітаю з ванної кімнати й натягую на себе джинси й светр, а ще тепле пальто. Місто вітрів як-не-як. 

Назар стоїть вже одягнений й дивиться на мене з усмішкою. 

— Я боюся, — підходжу до нього. — Що як вони передумають?

— Ти зірка, — каже він заспокійливо. — Два мільйони підписників в тік тоці, п'ятсот тисяч в інстаграмі. Мільйони переглядів і хороших відгуків під твоїми відео. Дві опубліковані книги в Україні. Вони дурні будуть, якщо передумають. А наскільки я знаю, в тому видавництві працюють лише розумні люди.

Я пригортаюся до нього. Він завжди знає як мене заспокоїти. Моя підтримка і захист. Чоловіче плече, на яке я можу спертися. Як сильно змінилося моє життя відтоді, як я його зустріла. 

Він бере мою валізу й ми виходимо з квартири — переслідуючи мрію, сподіваючись на краще життя.