Розділ 1

Я люблю свою роботу в міській бібліотеці. Тут я можу вдосталь насолоджуватися спокоєм, тишею й можливістю читати стільки книжок, скільки мені хочеться. Перебираю картки відвідувачів, як вібрує мій телефон.

— Все у своїй бібліотеці тухнеш? — Лунає насмішкуватий голос Ліани.

— А де ж ще мені бути? — зітхаю.

— А ми з Кірою ввечері збираємося гуляти. Ти з нами?

Задумуюся. Подумки підраховую кількість днів до зарплати й гроші в гаманці.

— Розслабся, — додає Ліана, ніби почувши мої думки. — Я пригощаю. Як збереш свої десять мільйонів переглядів, тоді й поговоримо.

Ми домовляємося про зустріч і я кладу слухавку. Відчуваю клубок у горлі. Ліана не дарма згадала про десять мільйонів переглядів. Ця тема викликає сміх і глузування моїх друзів й це трохи принизливо. Вже кілька років я веду тік ток й мрію стати відомою. Я там зачитую уривки з книжок відомих письменників та поетів. Іноді наважуюся й ділюся своїм, потаємним. Та поки що все даремно. Трішки більше тисячі підписників й дуже мало переглядів. Тож я продовжую працювати в бібліотеці за копійки та мріяти про популярність й краще майбутнє.

Ввечері одягаю джинси й футболку. Фарбую вії й поспішаю на зустріч. На мій подив на мене чекають не лише дівчата. Коли підходжу до столика, я бачу нашого спільного друга Данила. Що він тут робить? Знічуюся. Відчуваю, що земля провалюється під ногами. Вже готова розвернутися й тікати, як Кіра помічає мене й махає рукою. Вслід за нею в мою сторону розвертаються Ліана й Данило. І я вже не можу дати задню.

— Привіт, — вітаюся, коли підходжу. Дівчата усміхаються, а Данило встає й цілує мене у щоку. Відсовує стілець й галантно допомагає сісти. Кіра з Ліаною переглядаються. Вони знають, що я давно і безнадійно закохана у нього.

Нам приносять пиво й нарізку. Я трішки розслабляюся. Нічого страшного, що він тут. Непомітно зиркаю на нього. Красиві, мужні риси обличчя, виразні вилиці й підборіддя. Великі блакитні очі й біляве коротке волосся. Сині джинси й біла сорочка від Ralph Lauren вартістю десяти моїх зарплат. Він ніби з обкладинки модного журналу.  Стискаюся, бо тепер мені здається, що на моїх джинсах великими літерами написано, що вони дешеві.

— Потанцюємо? — Він простягає мені долоню і я слухняно йду за ним. Коли починаємо рухатися під музику, не можу відірвати погляду від його обличчя. Він наче сонце, яке осяює мене. Тремтячими руками тримаюся за нього. Данило дивиться на мене й мені здається, що наші почуття взаємні. Ці кілька хвилин танцю перетворюються на вічність. 

Коли музика закінчується, ми повертаємося до столу. Він обіймає мене за плечі. Цілує у лоба. А потім раптом показує на якусь блондинку.

— Як думаєш, мала, підкотити зараз до неї? Запросити на танець?

Я завмираю. Мене наче вдарили по обличчю.

— Вона сексуальна. Я б з нею замутив.

— А з Мірою ти замутити не хочеш? — Раптом питає Ліана. Мені хочеться на неї шикнути, щоб вона замовкла. Та подруга ігнорує мої гнівні погляди.

Данило кілька секунд здивовано витріщається на неї.

— Міра мені як молодша сестра, — каже далі. — Я їй також не подобаюся.

Він повертається до мене:

— Чи подобаюся? — Його очі розширюються й в них застигає винуватий вираз.

Дивлюся на всіх по черзі й мені стає ніяково, бо бачу співчутливі погляди подруг. Яка ж я дурепа! Вскакую на ноги й біжу до вбиральні. Оце сором. Тепер він знатиме, що я в нього закохана. А подруги жалітимуть мене. Вирішую, що буду все заперечувати. Витираю очі, в яких вже зібралися сльози, вмиваюся. Тихо підходжу до нашого столу, як чую розмову.

— Тоді не мороч їй голову, — сердиться Кіра.

— А хіба я винен, що вона закохалася в мене? Я для цього нічого не робив.

— І вона тоді ніскільки не подобається? — Встряє Ліана.

— Ви бачили дівчат, з якими я зустрічався? Груди, попа, — він розводить руками, показуючи об'єми, — макіяж, одяг брендовий, ноги ледь не від вух. А Міра що? Вона звичайно дівчинка хороша, але зовнішньо сіренька миша в джинсах з секонду, яка живе у своїх фантазіях та мріє про десять мільйонів переглядів в тік тоці. Ну скажіть вже їй хтось, що це нереально. Ще й працює в бібліотеці. Вона ж буде комплексувати поруч зі мною.

— Ну ти й сволота, — прошипіла Кіра.

— Пішов нахер від нашого столика, негайно! — Вигукнула загрозливо Ліана. 

— Божевільні баби, — сказав Данило. Потім розвернувся та пішов. 

На кілька секунд я заклякла. Грудну клітину стиснуло від болю й образи. Стало гаряче. Відчуваю пульсацію у скронях. Намагаюся дихати глибше. Нарешті даю раду своїм нервам й виходжу до подруг.

— А де Данило? 

Вони перезираються. Потім розповідають мені те, що я і так знаю.

— Не потрібен тобі той мудак, — впевнено каже Кіра.

— Знайдеш собі когось кращого, — додає Ліана.

— Аякже, кращого, — зітхаю й ледь не плачу. — А то ж до мене черга чоловіків стоїть. Ви ж чули, що він сказав. Що я сіра миша, яка працює в бібліотеці. От би й справді в мене було десять мільйонів переглядів. Тоді б він на колінах приповз до мене. — Підпираю щоку рукою. — А що як в мене ніколи не буде так багато переглядів? Що як я не стану популярною?

— Ти знаєш, — раптом каже Кіра. — Раніше я сумнівалася, бо вся ця ідея з тік током має, як би це правильно сказати, непевний результат. Але після розмови з цим мудаком, сподіваюся, що ти станеш популярною й відомою. Я вірю в тебе!

— Давай дівчинко! — Підтримала Ліана й підійняла келих вгору. — Втри йому носа. Ти тепер просто зобов'язана назбирати свої десять мільйонів переглядів. Бо ми не будемо з тобою розмовляти. 

Я ледь усміхаюся. Молюся про себе, щоб Бог створив чудо й у мене все вийшло.