Розділ 10

Прокидаюсь з першими проміннями сонця. Я проспала напевно декілька годин, бо ніяк не могла заснути вночі. Довелось навіть трохи з Марком поспілкуватись, коли той побачив мене о першій ночі в онлайні. Проте він так і не зізнався чому не спить сам о першій ночі. Ми перекинулись лише кількома фразами типу «Як справи?», «Як Іспанія і робота на морському узбережжі?», а потім я вимкнула телефон, бо наш діалог міг би тривати до ранку і незрозуміло до чого ми б могли домовитись. Електронна книга «Шалено багаті азійці» з купою родичів і кланів (з якими я так і не розібралась) та інтригами  врятувала мене від необхідності відповідати на повідомлення Марка і позбавила сну. Але вочевидь я все одно заснула з телефоном в руках, який зараз лежить долі.

Я довго кручусь, та врешті мені набридає просто лежати. За декілька хвилин шоста. Збиратись на весілля ще зарано (може нареченій вже час та мені точно зарано). То ж вирішую збадьоритись пробіжкою. Одягаю спортивний костюм, який нещодавно позичила у Даяни. Точніше спочатку позичила, а потім вона мені його подарувала. Так моя колекція поповнилась ще одним костюмом кольором марсала. Яскравий, такого в мене ще не було. Кросівки також обрала з декількох десятків пар Даяни. І навіщо людям стільки взуття? Волосся стягую у хвіст, беру навушники з телефоном та прокрадаюсь тихенько будинком аби не розбудити мешканців, особливо Ніну. У неї сьогодні й так важкий день.

Я проходжу через подвір'я і біля невеликого будинку бачу високого коренастого чоловіка. Мабуть, це охоронець. Чи не вперше за весь час перебування тут, я бачу охоронців. Махати руками не надто гарно, тому я просто посміхаюсь. Але сумніваюсь, що він помітить мою посмішку.

За декілька будинків починається невеликий парк, а потім - неймовірно гарна набережна. Ідеально аби побігати пів години під улюблену музику. З моря дме не надто дружній вітер, але добре, що дощу не має. Інакше пляжне весілля перетворилося б на весілля в чотирьох стінах «пляжного будиночка».

Важко повірити, що моя робоча поїздка у поєднанні з відпусткою закінчується. Я так довго ще ніколи не відпочивала. Якщо чесно, хочеться додому. І неважливо що я повернусь в порожню орендовану квартиру, де навіть рибки мене не чекають, та все одно хочу додому. І неважливо що розмір квартири не перевищує розмір вітальні в «пляжному будиночку». Просто понад усе хочу опинитись на кухні квартири, увімкнути фільм і підглядати одним оком за сюжетом, поки експериментую з десертами. А зранку здивувати дівчат-кондитерів новими смаками та формами і передати їм рецепт, який я заледве встигла записати. Після експериментів прийняти ванну з екстрактом хвої (так, комунальні недешеві, але раз в тиждень можна дозволити собі більше, ніж душ) та переміститись на не надто зручний диван, але все одно кращий диван, аніж в офісі.

Так, я сумую за моїм сумним, а може для кого і сірим життям. І за сорок вісім годин я знову увійду в ритм. Але, здається, у мене є ідея як завтра надолужити те, що не встигла зробити тут за тиждень.

Пробіжка виходить довшою аніж я розраховувала. Точніше пробіжка на восьмому кілометрі плавно переходить у прогулянку. Ну не можу я спокійно пробігтися повз неймовірно гарне узбережжя. Тож мій телефон поповнюється декількома десятками фото, щоб було що згадувати. Деякі з них одразу відправляю мамі.

Мене не було півтори години, а в будинку вже вирує життя (декоратори закінчують останні ноти в будинку та на подвір’ї; також помічаю авто з доставкою напоїв). Я хутко піднімаюсь нагору аби ніхто не бачив мене червоною, з розпатланим волоссям і нерівним диханням. І сьогодні як ніколи я проводжу багато часу у ванній кімнаті, бо мені закортіло порелаксувати: прийняти ванну з купою піни, нарешті випробувати всі баночки з кремами, які з легкої руки Даяни вишикувались на поличках, і навіть  мене вистанило на самомасаж. Відчуваю себе відпочившою і трохи перезавантаженою.

Проте мої думки за останні декілька днів (та де там - за останні декілька місяців) не змінюють курс - Картер. Він поводить себе достатньо холодно як на хлопця, що влітку зізнавався у коханні, і восени повідомив, що вирішив проблеми з нареченою. Аж занадто холодно. Ну добре, він ночував біля готелю аби я нікуди не зникла. Та це напевно через те, що боявся аби зі мною нічого не сталось у чужій країні. До того ж чому і не переночувати в Bentley. Якби в мене була така машина... Хоча, ні в мене б такої не було. Я б купила собі більш гарнішу і зручнішу.

А ось я... Всі думки і почуття, які я гнала подалі, заграли ще більше, аніж того літнього вечора. Декількох слів і двох хвилин вистачило аби всі думки змінили курс. І якби я не хотіла приборкати почуття та тореадор з мене поки кепський.

Поки спускаюсь на кухню, на телефон приходить повідомлення від Тіни. З купою смайликів-феєрверків вона повідомляє, що в мене заплановані зйомки в кулінарній програмі і декілька майстер-класів у моєму рідному місті. І ще є гарна новина та про це скаже пізніше, коли я повернусь додому. Я навіть не намагаюсь дізнатись, що це за сюрприз, бо від Тіни й слова не почуєш поки вона не дочекається «влучного моменту». Хоча Тіна прекрасно знає, що я ненавиджу сюрпризи та все одно міцно триматиме охорону. Що ж так і буде.

Поки я готую чай для себе і каву для інших, на кухню заходить Ніна. Я тут чи не щодня варю каву, бо це перше до чого тягнеться рука Даяни зранку.

- Доброго ранку! - каже вона. - Ти рання пташка. Рання спортивна пташка.

- Вибач, не хотіла тебе розбудити. Не думала, що тут такі тонкі стіни.

- Ні, не турбуйся, я вже не спала. Сьогодні я взагалі не дуже добре спала. Отож, зараз мені як ніколи потрібен допінг.