Коли Даяна сказала, що ми йдемо на шопінг, я думала ми, як мінімум, вийдемо за межі «пляжного будиночка», щоб швиденько пробігтись по крамницях. І яке ж було моє здивування коли крамниці приїхали до дому. В прямому сенсі цього слова.
Я витратила пів години часу аби прибрати з обличчя наслідки веселої ночі і не дуже веселого ранку, а потім ще довго вирішувала, що можна одягнути, щоб не соромно було йти на сімейну вечерю. А коли я вже стовбичила біля дверей повністю готова, Даяна, одягнена в короткі шорти з топом та в домашніх капцях, була не менш здивованою, ніж я зараз.
- Еммо, cariño, дорогенька, я вже давно не ходжу по крамницях, - пояснює мені Даяна. - Під словом «шопінг» я мала на увазі, що до нас приїде мій добрий друг і привезе все, що нам знадобиться для весілля. Погодься, набагато приємніше міряти речі у світлій кімнаті і попивати келих вина, аніж бігати по малих магазинах і здихуватись нав’язливих продавців, які вчіплюються в тебе ніби хижак в здобич і тримають смертельною хваткою, аж поки ти врешті вирішуєш важко грюкнути дорогими дверима бутіка. То ж я позбавила нас такого «щастя». О, ти можеш переодягнутись у щось більш зручне, бо Енріке буде з хвилини на хвилину. І не хвилюйся, він професіонал своєї справи і таки привезе щось бездоганно ідеальне. Він мене жодного разу не підводив.
Перший погляд Енріке на мене і однозначно ясно - все-таки не марно побила мейк, бо Енріке аж в мені не бачить дівчину, якій треба вишукана сукня на весілля. Для нього я скоріше дівчина, яка шукає притулок.
Енріке шумно і помпезно з'являється в домі з величезними пакунками, спізнившись на добру годину. За цей час я встигла понервувати і заспокоїтись келихом вина, яке мені вручила Даяна. Ще б пак, я жодного разу не ходила на шопінг вдома.
- Келих справжнього вина - це не гріх, - говорила Даяна, вмостившись в кріслі за маленьким кавовим столиком на терасі. Вона голосно грюкнула MacBook на білу мармурову поверхню. Останнім часом вона практично не розстається з гаджетом. Хм, це останні події зробили її такою працьовитою чи все терміни горять?
Енріке вітається з Даяною іспанською і щось емоційно говорить при цьому не забуває активно жестикулювати і махати пакетами. Схоже він чимось не задоволений. І тут я знову відчуваю себе зайвою. Але Даяна швидко представляє мене Енріке.
- Hola, - сухо вітається Енріке в іспанських традиціях.- Bienvenido a Españaі!
- Ласкаво просимо в Іспанію, - про всяк випадок тихо перекладає для мене Даяна, хоч я і так зрозуміла, що сказав Енріке.
- Muchas gracias, - з посмішкою відповідаю я. - Hola!
- Vamos! Вперед! - командує Даяна, плескаючи в долоні. - Tenemos poco tiempo y mucho trabajo! У нас мало часу і купа роботи!
Енріке випереджає нас і спокійно піднімається на другий поверх. Роблю висновок, що він не вперше в цьому будинку.
- Взагалі Енріке привітний, - тихо каже мені Даяна. - Але сьогодні не в гуморі - наша охорона влаштувала йому обшук. І, звичайно, він не упустив можливість пожалітись, що я не приїжджаю в його салон, хоч щоразу обіцяю. Тому не звертай уваги. Він скоро заспокоїться.
- А, зрозуміло.
Коли ми заходимо в гардеробну, Енріке вже встиг дістати декілька суконь та з десяток пар взуття. Навіть погляду вистачає, щоб зробити висновок - в цих пакетах декілька десятків тисяч євро, а враховуючи прикраси - рахунок йде на сотні тисяч.
Мій гаманець не розрахований на такий цінник.
- Може, щось простіше... - Намагаюсь обережно натякнути Даяні, що мені це не по кишені. Тим часом подумки намагаюсь судорожно перебудувати плани на найближчі два дні і знайти час аби купити сукню у щільному графіку. Господи, чим я раніше думала?
- Енріке - персональний стиліст, - говорить Даяна, зовсім не зважаючи на мою істерику. - Серед його клієнтів не тільки іспанські знаменитості. Він декілька років вже працює в Голлівуді.
Я трохи здивована, бо в Енріке я не бачу геть нічого від стиліста (ну хіба що він аж занадто вразливий до дрібниць). Одягнений він звичайно, ніяких тобі яскравих кольорів в одязі, незвичайних зачісок, страшно модного взуття. Звичайна біла сорочка, чорні скіні та лофери. Єдине, що відразу падає в око - годинник. Дуже дорогий годинник. Його вартість не менше пари тисяч доларів. Я знаю, бо батько Марка дуже любить годинники. Він має щось на кшталт маленької колекції, яку демонструє за кожної нагоди.
- Не витріщайся на нього, - скрізь зуби цідить Даяна прямо мені на вухо. Я й не помітила коли і звідки з'явилась відкоркована пляшка вина і наповнені келихи. - В тебе погляд левиці, що спостерігає за своєю вечерею.
- Що? - заперечую я. - Я навіть і не думала...
Якої левиці? Якої вечері? Я навіть приблизно поняття не маю в скільки мені обійдеться сукня і туфлі та послуги персонального стиліста.
- Твоє щастя, що в нього не має очей на спині і він не розуміє українську, - додає Даяна.
Енріке дістає з великого пакета білий чохол і дає мені. Він щось говорить та я не розумію.
- Це мені? - перепитую я і показую на себе, розгубленими очима кидаючись то на Даяну, то на Енріке.
Даяна, яка вже роздивляється сукні, що висять на вішаках, просто киває головою, мов, треба погоджуватись.
#3571 в Сучасна проза
#9854 в Любовні романи
#3809 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 01.06.2021