Розділ 11

Отож минулий вечір пройшов ще гірше, ніж я думала. Одразу після розмови з Денисом я пішла спати, навіть ні з ким не попрощавшись. Можливо саме тому, зараз лежачи в м'якому ліжку, я почуваюсь розбитою і стомленою. Стомленою не так фізично, як морально. Ще й Марк підливає масла в вогонь: Він сам не дзвонить і на мої дзвінки не відповідає ( і що з того, що він в Празі?).

Вперше, з часу мого приїзду, сьогодні прохолодно і по склу торохтить дрібний дощ. Звичайно, за законом підлості, саме сьогодні я збиралась сходити на пляж чи не вперше за останні роки. Ну, добре, доведеться попрацювати.

Я швиденько приймаю душ, переодягаюсь у спортивний костюм і прямую на кухню. Ну звичайно, сніданок я проспала, отож батько, як зазвичай у вітальні вже читає газету і п'є чай, а мама знову крутиться біля плати.

- Доброго ранку! - вітаюсь спочатку з татом, а потім з мамою.

Натомість від батька отримую суху відповідь, таку, що ледь розчула, а мама мені навіть не посміхнулась.

- Ми вже поснідали, - не відриваючись від свого варіння, повідомляє мама.

- Нічого страшного. Сама винна - не прокинулась вчасно.

З полиці дістаю вівсянку, з холодильника - молоко. Мені доводиться трохи потіснити маму аби приготувати собі сніданок.

- Мамо, ти ж знаєш я погодилась пекти весільний торт для Лізи та Артура. Можна я займусь приготуванням на кухні готелю?

Це питання я хотіла задати мамі вже давно, але спочатку ми посварились, а потім знову посварились, а потім ще раз. Отож, користуючись можливістю, поки вона в доброму гуморі, питаю дозволу. Насправді, якщо вона скаже ні, я навіть не знаю, що робити. В мене не має запасного плану, як це буває завжди. На нашій домашніх кухні зі старою духовкою я наврядче щось путнє зроблю. А от в готелі інша справа. Вся техніка нова, навіть печі. Навіть не знаю чи хтось ними користується.

- А коли ти збираєшся його пекти?

- Мабуть, що у вівторок ввечері почну. - Мама здивовано дивиться на мене і я розумію, що потрібно пояснити. - Не хочу вам заважати вдень. До того ж потрібно, аби коржі ідеально просочились, але не розлізлись і він не осів чи не розвалився.

- Ти не будеш нам заважати вдень. У нас є вільна поверхня і ти там можеш там...- Нарешті мама ловить мій благальний погляд. - Або як тобі зручно.

Добре, що мама вчасно зупинилась і мені не довелось ще додатково пояснювати, що я не хочу аби борошно і крем знаходились поряд з печеним м'ясом чи рибою. Щоб холодильники відкривались туди-сюди і мій крем так і не захолов. Щоб у мене над вухом не прицмокували постійно з криком «ой яка краса» або щось на кшталт цього. Хочу працювати наодинці і просто отримувати насолоду від процесу, а не ділити кухню з господинями, які певно краще знають скільки борошна потрібно для бісквіту та як краще його збивати. Не хочу ділити ні з ким кухню. Уже на весіллі нехай потім охають від краси та ахають від смакоти.

На щастя, за короткою розмовою моя вівсянка якраз встигає приготуватись. Додаю ягоди і трохи горіхів і – вуаля!, смачнючій сніданок готовий. Проте, через погану погоду мені наврядче вдасться поснідати на ганку. Доведеться снідати під невнятний шепіт мами. Сподіваюсь, це вона не до мене.

Я навіть ложку не встигла донести до рота як на кухні з'являється тато.

- І куди це ти на ніч зібралась? Хоча можеш не відповідати. Ти вже ж занадто доросла аби...

Очевидно він приніс порожню чашку. Проте навіть опустивши її до мийки ( тато ніколи не миє посуд), він не йде, як завжди, а кидає газету на стіл і сам вмощується на стілець біля мене.

Ну все, поснідала. Мій апетит як корова язиком злизала. Я кладу ложку до тарілки і ледь помітно відсовую її від себе.

- Вона зібралась торт пекти в готелі, - відповідає замість мене мама.

Очевидно пауза затягнулась якщо вона втрутилась.

- Торт? - здивовано перепитує батько. - Який ще торт?

Ну, все, мені знову чотирнадцять і я маю звітувати про кожен свій крок. Ненавиджу це відчуття.

- Емма погодилась бути кондитером на весіллі Лізи і Артура, - знову відповідає мама.

Вибачте, але якого біса в цьому домі я й слова не можу сказати?

- Он як, - протягує батько.

Ой, тільки б не почалось. Тільки не зараз. По-перше, Артур дуже подобався тату і після нашого розлучення він мені не раз сказав, що я втратила хорошого хлопця. А по-друге, зараз почнуться запитання, на кшталт, а що ж моїм весіллям?

- Гей, Еммо, - позаду мене каже Денис,- ти ніби хотіла, щоб я тебе до Соні підкинув. То я вже готовий.

Я уважно дивлюсь на Дениса і зовсім не розумію що від мене хоче ще він. В цьому домі я мене колись залишать в спокої? Я вже втомилась від уваги!

Я спопеляю Дениса поглядом та він не відступає. І коли аж вже занадто помітне знизування бровами не допомагає, він починає кивати головою в бік дверей. Не проходить і п’яти хвилин як до мене нарешті доходит - це мій порятунок! Це мій порятунок. Як вчасно.

- Так, я також готова. Залишилось поснідати. Дві хвилини.

Не приведи Господь в цьому домі викинути продукти. Культ їжі в цьому домі як на мене аж занадто перебільшений. Я не можу викинути тільки хліб, все інше спокійно летить до сміттєвого баку. Але тут зовсім інша історія.