Розділ 5

Я не без зусиль намацую телефон, щоб відключити докучливий звук будильника. Так, потрібно терміново змінити мелодію, вона ж просто нестерпна! Разом з телефоном з тумбочки падає щось скляне і миттєво розбивається. Від звуку битого скла я моментально підскакують з широко розкритими очима. Я зі швидкістю світла переповзаю через широке ліжко, щоб вимкнути цей набридливий рингтон! І зараз я боюсь не за зіпсований телефон, а за розбиту склянку. Сподіваюсь цього звуку не чула мама, інакше конфлікту не уникнути.

На підлозі, між тумбочкою і ліжком, виявляю калюжу води (хтось дбайливо похвилювався про склянку води для мене), в якій спокійнісінько лежить мій телефон. Треба ж, Марк мав рацію, коли наполягав купувати водонепроникний гаджет.

Фух, екзамен «вимкнути будильник» складено на «відмінно». Але через кілька секунд надходить нове випробування - моя долоня практично вся в крові. І тільки зараз я відчуваю різкий біль. Ніби вдарена струмом, я кидаю телефон на тумбу і бачу в долоні невеликий шматок скла.

- Чорт! Чорт! Чорт! - голосно лаюся я.

Відмінний початок дня! Молодець, Еммо!

Коли кров починає капати на світлі джинси (це ж мої улюблені!), я щодуху мчу в ванну, затиснувши в кулак поранену долоню. І шкодую, що не маю третьої руки аби закрити рота - мені недобре.

Після ретельного огляду долоні, щоб не приведи Господь не залишилося мікроуламків, я включаю потужний струмінь води і промиваю рану. Паралельно однією рукою риюсь в шафці в пошуках аптечки.

Та куди вона могла подітися? Моя скрупульозна мама завжди зберігала аптечку у ванній. Невже щось змінилося? А, ні, ось вона, сховалася в найдальшому кутку на самій нижній полиці.

Коли рана оброблена, а бинт славно прикрашає мою долоню, я буквально витріщаюсь на себе в дзеркало. Господи праведний, що зі мною? Волосся сплутане і якесь липке, до того ж нормально так тхне димом.

Вчора я навіть не спромоглася змити косметику і вмостилась на білосніжну наволочку, то ж тепер красуюсь перед дзеркалом з темними колами під очима. Сподіваюся, моя туш не залишила ніяких слідів на наволочці, тому що мама мені цього не пробачить. Гарна донька - склянки б’є, наволочки псує.

У роті відчувається неприємний присмак ... алкоголю чи що? Я вчора пила? Та ні, не може бути! Хоча... Мої спогади обриваються на...

Пам'ять потроху повертається і я пригадую, як зі злості замовила горілку з апельсиновим соком, а потім був коньяк, а потім віскі з льодом, потім... Я вже не пам'ятаю, що було далі. Я не маю ні найменшого уявлення як опинилася вдома.

Господи, як соромно! Соромно, що напилася. А головне через що? Артур і Ліза одружуються! Так це ж просто смішно: і що мені до їхнього весілля? Крім того, що я взялася пекти торт, більше ніякого діла.

Проте у мене в голові не вкладається - Артур і Ліза разом. Артур і Ліза одружуються.

Я не повинна думати про їхнє весілля, тому що у мене є своє життя, в якому дуже багато клубків, які я сама ж і заплутала. Я не повинна думати про їхнє весілля.

Але я думаю. Чесно кажучи, мене зачепило.

Я плентаюсь в кімнату, щоб взяти змінний одяг і косметичку. Потрібно привести себе в порядок і позбутися наслідків вчорашнього вечора. Ще в коридорі я чую, як невпинно розривається мій телефон. Я знаю хто це дзвонить. У мене особливий рингтон тільки для однієї людини. Я біжу щодуху в свою кімнату і ледве-ледве встигаю натиснути кнопку «відповісти».

- Марку! - задихаючись кажу я. - Привіт! Як ти?

- О, привіт, Еммо! Вибач, передзвонюю як тільки побачив пропущені дзвінки від тебе. Телефон сів ще на зустрічі. У тебе все гаразд?

Від одного його голосу у мене біжать мурашки по шкірі. Я обожнюю його поставлений оксамитовий голос, який прикрасив би будь-який телеканал не тільки нашої країни, а й усього світу. Я люблю його багату мову. Він ніколи не говорить непотрібних слів, немає «потоку бруду».

Чекай-чекай... Телефон сів ще на зустрічі? Але ж гудки були... чи не було? Не пам’ятаю. Проте причин недовіряти Марку в мене не має. Врешті-решт, це ж не він мене кинув, залишивши записку на холодильнику.

- Так, так, все в порядку. Я дзвонила тобі вчора, але ти не відповів ... - навмисне простягаю я, як би давлячи на совість.

- Вчора? Еммо, ти мені дзвонила о четвертій ранку! Причому сім разів і прислала порожнє повідомлення.

О четвертій ранку? Сім разів? Ще й sms спромоглася відправити? От чорт! Де я була о четвертій ранку? Ще в клубі або вже вдома? Сподіваюся, що вдома.

- Я ... - Я намагаюся швидко щось придумати, але не виходить. - Напевно, мій телефон трохи глючить. Я вчора його випадково впустила в воду, - кажу я, а сама прикушую язик, мовляв, що за маячню я несу.

- Не дарма я тобі подарував водонепроникний телефон. - Я чую, як Марк посміхається.

А ось це вже прикро. По-перше, я не нечупара і прекрасно знаю ціну речам. По-друге, я сама в змозі купити найновішу модель іPhone, але я прекрасно пам'ятаю, як їла найдешевшу гречку в гуртожитку, щоб хоч якось зібрати трохи грошей на курси кондитерів.

Щоб не ляпнути чогось зайвого (алкоголь все ще активно грає в крові), я просто закочую очі.