Глава 7

Ребека
  Я стою перед великим та гарним будинком. Це шикарний білий особняк на три поверхи. Його оточує величезна територія на якій є басейн, гараж, будиночок для персоналу, фонтан, власний сад, багато гарненьких статуеток у формі ангеликів, декоративні ялиночки та ще море всякої всячини. Я живу в цьому прекрасному помешканні з дванадцяти років, а домом його назвати мені язик не повертається. Але я вже звикла. 
- Доброго дня Ребеко Престон! - гукає до мене наша садівниця.
- Доброго дня Саманта.
   Попри свій кепський настрій я дарую їй свою щиру та широку посмішку.
   Я люблю цю жінку, вона справді чудова і мені здається більш приємних та добрих людей я не зустрічала. Пам'ятаю як вона допомагала мені потайки від батьків коли мене тільки забрали з дитячого будинку. Я була жахливою незграбою і постійно падала у найкращому та найдорожчому одязі й коли це відбувалось занадто часто мама ставала розлюченою та сварила мене перед усіма робітниками будинку. Тож коли я знов не вдало впала в багнюку Саманта потайки попрала мою спідницю. Після цього за версією мами я ніколи більше не падала. Я буду вдячна цій жінці яка мені як рідна до скону. 
  Чим ближче я підходжу до будинку, тим гірше мені стає. 
   А якщо вона змусить мене...
  Сотні думок крутяться в моїй голові та жодна з них не передбачає нічого доброго.
  Бачу як на зустріч мені прямує Робін - наш водій. Йому вже за сорок і він працював на нашу сім'ю ще до того як я з'явилась на світ. Проте таким я його ще не бачила. Він не виражав жодної емоції, хоча завжди посміхався мені від вуха до вуха.
- Вітаю міс Престон. Ваша мати очікує вас у своєму кабінеті.
  Він підходить трохи ближче та говорить майже мені біля вуха.
- Справи дуже кепські Ребеко. Ще трохи і ми втратимо усе. - Він робить паузу та ковтає. - Удачі.
  Робін залишає мене прямо біля вхідних дверей просто остовпенілою. Я знала що все погано, але справді не думала що це так швидко дійде до крайніх мір. Проте надія вмирає останньою.
   Я переступаю поріг будинку й одразу прямую на верх.
Джессі
  Я прокидаюсь від повідомлення яке лунає з динаміків.
- Шановні пасажири ми приземлились!
  Це основна фраза яку я чую, все інше пролітає повз вуха.
- О ти прокинулась. 
- Здається не зовсім. - Я потягуюсь.
- Ну це ми зараз виправимо чашечкою міцної кави.
- Домовились Ембер.
  Ось проходить година і ми вже в аеропорті на Гаваях. Він майже нічим не відрізняється від інших тому ми беремо каву та хотдог і швиденько покидаємо це душне приміщення де так багато народу.
   Коли виходжу на вулицю я шкодую що покинула аеропорт з кондиціонерами, бо в обличчя одразу вдаряє палюче сонце, яке занадто яскраво сяє в очі (ми прилетіли в сам обід). Розплющую їх та оглядаюсь все навколо. Впісятись можна від краси. Пальми, хмарочоси, шикарні машини на паркінгу і я стою з відкритим ротом.
- Бомбезно. - кричить Ембер і кидається до мене в обійми.
  Ми ще трохи залипаємо на цю всю красу, а далі йдемо шукати кафе, щоб перевдягнутися, бо в кардигані та штанах в температуру +40° я довго не витримаю.
  Завжди кепкувала з людей які їдуть відпочивати в теплі місця коли там де ти живеш вже холодно, а зараз я і сама так вчинила. Цей різкий перепад температури мене трохи збиває з ніг, але зовсім скоро я буду в готельному номері під кондиціонером і мені буде байдуже на жару.
  Тож ми заходимо у кафешку за крок від аеропорту. Виявляється поки нічого не купиш у туалет не можна тому ми зі скрипом у зубах беремо один лимонад на двох і нарешті переодягаємось. Ембер одягнула майку, шорти та білі кеди, а я комбінезон який сягає вище колін з відкритою спиною та босоніжки. Після декількох селфі в туалеті біля дзеркала ми виходимо ловити таксі до готелю.
- Готель доволі відомий. Я думаю в нас не буде проблем з таксі. - каже Ембер і потягую лимонад трубочкою.
- Сподіваюсь. Єдине чого я хочу зараз це нарешті заселитись та розкласти речі. Ну і мабуть, я б не відмовилась від літнього душу, бо така липка.
- Повністю погоджуюсь.
   Таксі ми ловимо справді не довго. Ми вантажмо наші валізи в багажник та вирушаємо. По дорозі я лише встигаю відкривати та закривати рот від краси на вулиці. З одної сторони я бачу пляж, узбережжя, тисячі людей. Здається ніби до цього рукою сягнути. А з іншої (зі сторони Ембер) шалене та яскраве місто, пентхауси. Ну і звичайно пальми, їх тут безліч.
Тут просто неймовірно. 
  Клацаю декілька фото на пам'ять і милуюсь далі. 

Ребека
- Привіт. - кажу я та плюхаюсь у крісло, кладу руки на стіл. - Як справи?
- Давай без цього. - вона витягує сигару з рота та відкладає її в коробочку. Мама нахиляється ближче та дивиться мені в очі. - Ти й так знаєш що справи в нас кепські. 
- Так знаю.
   Обводжу кабінет байдужим поглядом. Не знаю чому мама його так любить, як на мене, він жахливий. Шкіряні крісла, роги оленя на стіні, все виконано в коричневих тонах, скляна шафа з сигарами, коньяком, віскі та ще купую алкоголю. Скоріше всього в цьому кабінеті вона провела більше часу ніж зі мною. Після смерті батька вона з нього виходила тільки після другої ночі, а коли я просиналась збиратись до школи вона вже була там. Тому холодні відносини з мамою в мене з шістнадцяти.
   Але ж починалось все не так.
   Коли мені було майже дванадцять. До нашого дитячого будинку прийшла закохана пара, яка любила один одного та хотіла дитину. Якщо коротко, то в мій дванадцятий день народження мене забрали нові батьки. Мене привезли в цей величезний будинок і я думала що виграла це життя. Перших пів року, а може навіть більше так і було. Мама з татом приділяли мені дуже багато уваги не зважаючи на бізнес, в мене було купу іграшок, одягу, у мене нарешті з'явилась власна собака та батьківська любов. 
  Та не довго музика грала. В нашому домі проводились світські вечірки на які приходили татові партнери по бізнесу з дружинами та дітьми, колеги, друзі сім'ї. Я не дуже полюбляла такі події. Навіть в дит будинку я не могла виступати на святах перед публікою хоч там були всі свої. Тому найчастіше я просто залишалась у своїй величезній кімнаті. 
   Та одного разу мене таки змусили вийти в це зміїне кубло (тобто спуститись на вечірку). Мама сказала що мене просто необхідно потрібно представити як їхню спадкоємицю та доньку. Мене гарненько одягнену та причепурену, як принцесу повели на бал (тоді це виглядало в моїй голові саме так). Мені навіть сподобалась вечірка. До мене підходили знайомились, пригощали смачною їжею, робили компліменти та приділяли дуже багато уваги. 
  В нас у вітальні висіла величезна кришталева люстра. Я могла часто дивитись на неї та рахувати скільки ж там камінців. В той вечір я знову підняла голову, щоб помилуватись нею. Та вона була нижче. Ніби хтось опустив її, але зовсім трохи щоб ніхто не помітив. Я хотіла попередити батька, але якась дівчинка потягнула мене гратись і мені зовсім вилетіло з голови.
  Зовсім скоро ми почули крики та звуки битого скла з вітальні. Люстра впала прямо на дружину головного татового партнера по бізнесу. Її було вбито прямо на нашій вечірці й перед тим як моя няня вивела мене з зали я бачила велику пляму крові яка розтеклась по залі.
   На щастя в суді визнали це за нещасний випадок і батьки виплатили величезну компенсацію чоловікові вбитої. Він покинув компанія нашої сім'ї та пообіцяв зрівняти нас з землею. Частково він виконав обіцянку. В батьків перестали з'являтись нові клієнти, а старі просто покидали компанію один за одним. Навіть деякі працівники пішли. В нас настала величезна криза (хоч мені прямо цього не казали я розуміла). 
   Після цього батьки вже ніколи не приділяли мені стільки уваги як раніше. Ми вибрались з боргів та проблем коли татового колишнього колегу (а за сумісництвом чоловіка вбитої) Бернарда ледь не посадили до в'язниці. Проте він втік за кордон та більше нас не турбував. 
  Після всіх інцидентів компанія стала приносити менші прибутки. Але тато все одно приділяв мені увагу. Ходив зі мною по картинним галереям, бо я обожнювала малювати. А мама повністю ввійшла в роботу. Вона забула про сім'ю й вони з татом частенько лаялись через її зацикленість на грошах які ми втратили. 
   Я добре вчилась в найкращому ліцеї міста, вивчала додатково купу різних мов, займалась верховим спортом. А мама з татом повністю посвятили себе бізнесу. Якось так ми жили до моїх чотирнадцяти. Потім в мого тата виявили рак крові і це був постріл в голову. Від мене довго це приховували та рано чи пізно правда розкривається. В мої шістнадцять він помер. В моменти коли хтось рідний помирає сім'я повинна зібратись до купи, але ми з мамою навпаки тільки віддалились одна від одної
  Далі я майже нічого не пам'ятаю. Тільки сіру рутину яка повністю мене захопила. Я вчилась з репетиторами та інколи виходила на вулицю. Вчилась бізнесу та як вести всі справи компанії. Поступила в Оксфорд та закінчила його з відзнакою. У вісімнадцять я зайняла одне з крісел керівників в нашій компанії "Престиж". Потім були довгі роки роботи, щоб допомогти вивести компанію в більший прибуток. Я викладалась на максимум та можна сказати жила у своєму кабінеті майже як моя мама. Ми разом довго працювали на славу бізнесу (тому зараз мої відносини з мамою більш ділові ніж сімейні).
  До моїх двадцяти одного ми вже вивели наш бізнес на п'єдестал. Грошей було дуже багато. Ми купили дім в Іспанії, Франції, Англії, Вашингтоні. Квартири в Парижі, Монако, Амстердамі, Індії, Австрії, Будапешті. Декілька маленьких островів, три яхти і один особистий вертоліт. Та рідний особняк в Нью-Йорку я на довго не покидала. Звичайно в мене були подорожі з багатими друзями, але я не та людина яка могла обкуритись наркотою чи напитись. З впевненістю можу сказати що гроші мене не споганили. Мама також майже нікуди не їздила, тому що не могла залишити компанію нікому окрім мене. 
  У двадцять два я познайомилась з Джеремі. Я не зустрічала більш щирого та веселого хлопця. Щоб мати більше вільного часу та проводити його з ним я покинула компанію і працювала виключно онлайн. На деякий час я справді отримала своє щастя. Та не все так гладко коли твоя сім'я одна з найбагатших в США.
   Як тільки ми вивели наш бізнес знову в прибуток з'явився Бернард. Цей клятий чоловік розбагатів в тричі та повернувся в Нью-Йорк, щоб знову знищити нас. Якщо коротко в нього майже вийшло. Ми боролись з ним рік і я також приділяла більше часу роботі, щоб з мене була користь. Та здається він та його зв'язки перемогли. Інакше я не сиділа б зараз в кріслі перед моєю млявою мамою, яка, мабуть, спить по чотири години на добу та не відомо чи взагалі їсть. Компанія важить для мене багато, але для мами вона все її життя.
 - Агов ти мене чуєш? - вона клацає прямо мені по під носом.
- Трохи задумалась. Що ти казала?
- Ребеко ми продали вже майже всі наші дома та квартири, а нічого не виходить. Цей клятий стариган не зупиниться. Компанія розпадається і скоро з сімейного бізнесу Престонів нічого не залишиться. "Престиж" це єдине що в нас є і ми повинні вберегти компанію.
 - Знаю мам. Та я виклалась на максимум.
  Вона дивиться на мене шаленими очима.
- Акції падають, працівники йдуть, фірми відмовляються з нами працювати. Здається потрібно просто змиритись та продати акції які в нас залишились поки ще не пізно. Я змучилась боротись і ти також. Визнай це мамо!
 - Ні! Ми щось придумаємо.
 - Та ну припини. Нам не обов'язково бути казково багатими. В нас достатньо коштів, щоб жити як раніше в нашому домі ще років зо три. Я влаштуюсь на хорошу роботу та буду нас забезпечувати. А ти нарешті відпочинеш.
  Я прихиляюсь через стіл та беру її руки у свої.
 - Мамо прошу отямся. Це давно мало статись і ми справді частково винні в смерті його дружини. Ти занадто квола, щоб далі мати такий графік. Ти доб'єш себе роботою.
- Ти здаєш позиції Ребеко.
- Я просто хочу спокійного і щасливого життя.
   Мама встає з крісла та іде до шафи з напоями. Обирає елітний коньяк та ставить його на стіл разом зі стаканами.
 - Щоб ти мені не казала я не збираюсь втрачати компанію через цього недоумка який почав цю війну. - Вона відкриває пляшку та наливає коньяк у стакан, а потім осушує його одним духом.
На що я розраховувала?! На те що мама нарешті перестане бути одержимою бізнесом. Мабуть, вона вже ніколи не зміниться.
  Я голосно видихаю і розумію що не маю сили з нею боротись. 
  - І що ти там надумала? 
 - Ти вийдеш заміж за сина Беверлі. Оріон Беверлі один з найбагатших бізнесменів Америки який володіє компанією "Бест хост" яка спеціалізується на елітних напоях і він вважає що його син Крістіан повинен одружитись з тобою. Ваш шлюб буде сенсацією, а з допомогою Беверлі ми знову виведем "Престиж" в шалені прибутки.