Глава 6

  Неділя промайнула швидко. Ми з Ембер вже були остаточно готові й лише чекали наступного дня, щоб сісти в літак. Також я трохи полазила в інтернеті в пошуку роботи. Всі мої надії виявились марними. Більшість професій за спеціальністю були вже давно зайняті, а знову вставати на криву доріжку офіціантки я не хотіла. Тому я вирішила що займусь цим питанням після відпочинку.
  І ось настав довгоочікуваний понеділок. В інший понеділок я б, мабуть, стогнала та йшла на роботу з кислою міною обличчя. А зараз я переповнена емоціями та вдосталь виспана роблю собі бутерброд та чай на сніданок. До виїзду в аеропорт залишилось більше чотирьох годин тому я вирішую просто насолодитись осіннім ранком і переглянути фільм на телефоні. Все як в підліткові роки після того, як я приходила зі школи: сиджу дивлюсь фільм та їм канапки зовсім не переймаючись якимись обов'язками чи справами. Давно вже такого не було. 
  Гортаю інстаграм і бачу нові фото в Ребеки (я підписалась на дівчину одразу після знайомства).  Вона стоїть на фоні гарної старовинної будівлі одягнена в вінтажний одяг. Скоріш за все фото зроблене на хороший фотоапарат. Заходжу в її профіль, щоб глянути на її сторінку. 
  Ого в неї п'ятдесят тисяч підписників. Я ледь не вдавилась чаєм. 
  Ребека не казала що вона блогер. Проте я і не питала тому продовжую вивчати сторінку далі. З опису профілю дізнаюсь її фамілію: Престон.
   Ребека Престон. Непогано. 
Після того як я переглянула дуже багато її дописів та фото можу сказати що її підписники не накручені. Ребека справді дуже гарно веде свій блог. Крім добре продуманих та красивих фото вона публікує мотиваційні пости, висловлює свою думку та закликає допомагати довкіллю. 
  Я не знаю чому, але навіть після того, як прочитала безліч постів та дізналась трохи більше про неї мене все одно непокоять думки про її сім'ю. Я не знайшла жодної фото в профілі з мамою чи татом. А фото там багацько. Можливо вона з ними не спілкується. Але тоді звідки у неї в свої двадцять один (це я дізналась на її сторінці) своя група по рятуванню довкілля.
  Кожного разу переконую себе що це не моя справа і ніколи до кінця не виходить. Проте напряму в неї я також не спитаю тому просто згортаю її сторінку і продовжую просто сидіти в телефоні.
  Все проходить як в тумані. Машина, тато за кермом, схвильована Ембер збоку і ми вже в аеропорті. Понад годину очікування там і ми вже прямуємо до літака. Він справді величезний. Це трохи навіяло паніки, але приємна усмішка стюардес та пілота заспокоїла мене. 
   Я не пам'ятаю як ми з Ембер знайшли наші місця чи як закинули багаж на верх. Ось я вже сиджу пристіблена паском безпеки в кріслі. Мабуть, я втислась в нього так сильно що немає жодної вільної щілинки. Ембер сидить біля мене та здається розслабленою та спокійною. Проходить стандартний інструктаж. Та я нікого не чую. Бачу лише стюардес які махають руками вказуючи на запасні виходи, туалети. Очі бігають так ніби я на підпитку чи обкололась наркотиками.
  Стоп. Без паніки Джессі. Ти ж знаєш що все безпечно і ти не одна.
  Спроби заспокоїти себе саму виходять дуже кепсько. Ніколи не подумала б що так боюсь літати. А ми ще навіть не вилетіли в небо. Я лише переживала, щоб мене не вирвало, але здається турбуватись потрібно було більше, бо я навіть слова вимовити не можу. 
- Гей Джес!
  Чую голос Ембер з боку. 
- З тобою все гаразд? Ти якась бліда.
- Я просто не думала що літак аж такий великий. Мабуть, я просто не була готова.
   Вона оглядає мене. 
- Та ти трусишся ніби під холодним душем стояла.
- Справді? - Я вдаю ніби цього не помічаю, щоб Ембер не переживала через мене.
- Та ну не прикидайся. Тобі реально настільки страшно?
- Ну може трохи.
- Ти ніколи не літала раніше?
- Ні.
- Чому не сказала? Ми б щось придумали.
- Я не очікувала що мені буде страшно. Мене переповнювали лише радісні емоції, але після того, як я побачила літак щось змінилось.
- Джессі прошу зберись. - Вона бере мене за руку та розвертає моє обличчя до себе. Я дивлюсь їй прямо в очі. - Можливо ти думаєш що просто трохи переживаєш, але ти б бачила себе з боку. Ти вся спітніла, зіниці розширені і тримаєшся за сидіння так ніби помреш якщо відпустиш його. А літак ще навіть не в злетів. 
- Гаразд Ембер я зараз заспокоюсь.
  Дихаю глибше, але це не сильно допомагає. Я все ще тримаю руку Ембер, але тепер стараюсь її хоч трохи розслабити, бо ще трохи і мої нігті вп'ються в шкіру подруги. 
  Здається мені стає краще. Дістаю телефон та ставлю його в режим польоту. Нам сповіщають що ми злітаємо. 
  Без паніки. 
  Мої коліна знову починають трястись. Літак розганяється, ми мчимо по злітній смузі. Я закриваю очі та вжимаюсь у сидіння всім тіло. Поштовх. 
- Видихай, ми злетіли. - Чую голос Ембер, але поки не реагую на її слова. 
   Мені до біса страшно. Я боюсь що коли відкрию очі то опинюсь там за вікном між хмар. 
- Шановні пасажири політ проходить добре! Приємного польоту!
   Навіть сповіщення яке лунає з динаміків мене не сильно заспокоює. Але розумію що якщо далі продовжу сидіти з закритими очима та таким напруженим обличчям люди подумають що я божевільна. Відкриваю очі та дивлюсь в одну точку, а саме на сидіння переді мною.
- Не відпускай. - Видавлюю ці слова з себе коли Ембер хоче прибрати руку. Та я не готова до цього.
- Гаразд.
   Я рада що вона не ставить зайвих питань, бо я зовсім не хочу говорити. Та й повертати голову в її сторону я також не можу, бо боюсь що натраплю на вікно і тоді вже не зможу себе опанувати. 
   Збоку проходить стюардеса, яка пропонує напої та всякі снеки. Ембер купує пляшечку води.
- З вашою подругою все гаразд? - Питає вона в Ембер.
- Так, просто вона летить вперше і боїться трохи більше ніж очікувала.
- Можливо я можу запропонувати таблетку?
- Ні дякую, я впораюсь. - Тут вже втручаюсь я.
   Вона бажає нам приємного польоту і йде собі. Можливо не взяти заспокійливе дурість з моєї сторони, але я не хочу приймати таблетки. Натомість Ембер підносить мені до губ пляшку з водою.
- Випий трохи і заспокоїшся. Можливо навіть заснеш, а це найкращий варіант.
  Вона має рацію. Я роблю пару ковтків і віддаю їй воду. Відкидаюсь на сидіння та стараюсь думати про те як добре проведу час на відпочинку. Сама не помічаючи я провалююсь в сон.