Глава 5

  Ціла субота пройшла наче в тумані. Зранку я ходила в пошуку самих стандартних речей для відпочинку: крем проти загару, сонце захисні окуляри, пляжний рушник, тапочки для пляжу і ще багато всяких речей які мені знадобляться лише на п'ять днів. Інколи я писала Ембер, вона також дуже заклопотана і в основному нормально ми так і не поговорили.
   Після того як я купила все що мені потрібно я поїхала до Джеремі. Його квартира знаходилась на великій відстані від моєї і мені довелось взяти таксі. 
  Він жив у великому двадцяти поверховому будинку. Підіймаючись ліфтом я зрозуміла, що навіть не попередила брата. Але я йому вже багато раз про це казала тому думаю він не здивується. 
  І ось я вже стояла навпроти дверей його квартири. Подзвонила у дзвіночок, але ніхто не відкрив. Та ну він точно вдома. Подзвонила ще раз. Напевно мій ледачий брат і ще просто спить. І після третього разу він нарешті відкрив мені двері. Він справді був сонний і з'явився на порозі тільки в шортах. Проте вираз обличчя в нього був як в переляканого зайця.
- Доброго ранку братику. - сказала я усміхаючись від вуха до вуха і прошмигнула у квартиру. - Вибач що я без попередження, але на жаль не маю часу, бо хочу як можна швидше зібратись.
У Джеремі було прекрасне житло. Вітальня дуже світла і стильна. Білесенькі стіни прикрашали картини які він привіз з Японії коли був там на навчанні. Мій улюблений широченний диван на який я одразу примостилась. Кожного разу коли потрапляю в його квартиру уявляю себе в фото студії.
  Джеремі зачинив за мною двері та забіг у вітальню. 
- Джессі ти що тут робиш? - він був якийсь нервовий, як мені здалось.
- Приїхала по валізу. 
- Чому не попередила? - обурення в його голосі наростало.
- Я казала тобі ще вчора, сьогодні просто забула написати. - Він голосно видихнув та взявся за потилицю. - В чому проблема? Ти ж просто спав. Іди принеси валізу і я піду.
- Вона у спальні в шафі.
- Гаразд я сама сходжу якщо ти не хочеш.
- Ні те в тому справа просто...
  Він не встиг договорити як зі спальні донісся тоненький голосок з яким я вже була знайома.
- Джеремі ну хто там прийшов?
  Офігіти. Тож треба було припертись без попередження і натрапити на Ребеку.
- Вибач, я не знала. - стало трохи соромно.
- Та нічого просто ти як сніг на голову тому я розгубився.
- Ну з ким ти там розмовляєш? - у вітальню заходить Ребека і її зіниці в раз розширюються.
  Вона одягнена в одну з футболок мого брата, повністю баз макіяжу та має дуже розкуйовджене волосся. Але вона все одно дуже гарна.
- Джессі? - Вона усміхнулась. - Я не очікувала тебе тут побачити.
- Так я без попередження.
- Щось трапилось?
- Ні все гаразд, я візьму в Джеремі валізу і піду. Вибачте що я потурбувала. - Мені стало дуже ніяково.
- Нічого страшного. - вона сіла біля мене на дивані та щиро всміхнулась. - Ходімо вип'ємо кави й ти розповіси мені навіщо тобі валіза на кінці жовтня.
- Гаразд.
- Але спочатку я одягнусь. - вона попрямувала назад до спальні.
  Джеремі тим часом пішов на кухню робити каву. Я поспішила за ним.
- То ви живете разом? 
  Лізти в їхні стосунки мені не хотілось. Але все одно було дуже цікаво.
- Ні просто так вийшло.
  По його виразу обличчя я зрозуміла що більше ніякої інформації з нього не витягну. Тому просто сіла за стіл.
  Взагалі Джеремі завжди був веселий, але сьогодні він геть ніякий. На відмінну від Ребеки яка з посмішкою зайшла на кухню в спортивках мого брата. Вона вмостилась ближче до мене та стала розпитувати.
- Куди їдеш якщо не секрет?
- Ми з подругою летимо у відпустку і мені конче потрібна валіза.
- Я рада за вас.
  Джеремі заварив нам каву. І ми з Ребекою взялись її пити поки він пішов до спальні.
Я скористалась можливістю перепросити в Ребеки без Джеремі.
- Слухай мені дуже не зручно. Я не хотіла вас турбувати і будити так рано.
- Не перепрошуй, ти навіть не знала і я зовсім не планувала лишатись ночувати в Джеремі просто так вийшло. Тому в якомусь сенсі перепрошувати повинна саме я. 
   Після цих слів вона дуже засмутилась та закрилась.
  Я довго думала чи слід мені таке в неї питати, але все-таки наважилась.
- В тебе щось сталось, можливо я можу допомогти?
- Ні. Просто проблеми в сім'ї.
  Те з якою легкістю вона це сказала мене трохи збентежило. Але я просто кивнула, бо не хотіла лізти в особисте.
  Через тридцять хвилин я вже була вдома та збирала свої речі. Мені помістились усі мої речі та навіть залишилось трохи місця. Я написала до Ембер та спитала як справи в неї та чи не потрібно їй мого вільного місця. На диво в Ембер усе влізло, але вона сказала що подумає.
  Речі були складені. Я була морально готова до польоту на літаку. І я вже думала що зробила все необхідне. Проте мені прийшло смс від мами і я згадала що навіть не сказала батькам про звільнення. Все сталось так швидко що я просто забула. Хоч десь в підсвідомості я просто не хотіла говорити про це з ними. Вони дуже раділи коли взнали що я знайшла хоч якийсь заробіток. Але вибору не було і я повинна сказати.
  Щоб трохи пом'якшити ситуацію я вирішила зайти за пончиками які так люблять батьки. Мій вибір впав на кав'ярню в якій працює Джеймс. Я б могла зайти в кафе ближче, але мені просто хотілось побачити його.
  Я довго не могла наважитись зайти до нього всередину і постійно поправляла волосся стоячи збоку щоб мене було не видно з кав'ярні. Я ж навіть не знаю чи працює Джеймс сьогодні. Але він був на роботі. В робочій формі він мав приголомшливий вигляд (чи може то в мене слабкість на чоловіків к фартухах). Я зашарілась. Своєю широкою усмішкою він зустрів мене за барною стійкою. 
- Привіт Джессі! Вирішила взяти авторську каву чи просто скучила за мною.
- Ні те ні те - я збрехала, бо реально скучила за цим хлопцем.
- Ммм це був болячий удар по моєму самолюбству.
  Він скорчив гримасу болю та закрив обличчя. Я щиро засміялась.
- А насправді навіщо ти тут?
- Я прийшла взяти коробку пончиків. - я махнула головою в бік вітрини з солодощами.
- Без проблем. - Джеймс став накладати пончики в коробочку. - Тобі закортіло солодкого?
- Ні це для моїх батьків. Я маю їм сказати про своє звільнення та хочу якось згладити цю новину.
- Я думаю вони зрозуміють.
- Так я навіть не сумніваюсь.
   Джеймс протягує мені пакет, а я оплачую покупку.
- Удачі і гарного дня! - вигукує він мені коли я вже майже вийшла.
- Дякую тобі також.
   З важким серцем та пакетом відмінних пончиків я пішла до сімейного будинку. Зустріч з Джеймсом мене трохи розслабила, але переживання нікуди не ділись. 
  І ось я вже стою перед двоповерховим будинком в якому завжди царює спокій та любов. На порозі мене зустрічає тато. Він в окулярах і я підозрюю що відірвала його від читання.
- Привіт донечко. - Він обіймає мене та запрошує в будинок. - Чому не попередила що прийдеш? Мама б щось зготувала.
  На це питання я не встигаю відповісти, бо на мене вже летить Стів з висунутим язиком. Він кидається мені в обійми, а я чухаю його живіт. Я вдячна своєму собаці що він врятував мене від пояснень перед татом. Натомість просто даю йому пакет з пончиками та кажу зробити кави. Бачу як по сходах спускається мама.
- Привіт Джессі. - Я знову в міцних обіймах, але тепер в маминих.
  Я знімаю куртку та роззуваюсь. Проходжу на кухню й відчуваю знайомий запах кориці. В нас на кухні майже завжди так пахне, бо мама обожнює цю спецію і додає її просто до всіх страв з якими вона смакує. 
- Джессі в тебе все гаразд? - Питає мама. - Прости ти виглядаєш знервованою.
  Невже це так видно?! Я подумки проклинаю себе.
- У мене все добре, але я маю вам дещо сказати.
- Ти накоїла щось погане? - з насмішкою питає тато.
- Ні тато.
- Ну як ти, Чарлі, міг подумати що наша донечка Джессі щось утнула.
- Так Роза ти права, наша Джессі ніколи не приносила нам незручностей.
  Поки тато з мамою мене вихваляють чайник закипає і ми сідаємо пити каву з пончиками.
  Я вирішую почати з кращої новини.
- Мамо, тато як ви знаєте я вже дуже давно не відпочивала. І ми з Ембер вирішили злітати на Гаваї трохи відпочити.
  Спочатку батьки трохи здивувались, але потім щиро усміхнулись.
- Чудова новина, ми будем тільки раді якщо ти гарно проведеш час з подругою. - Відказав батько і вкусив пончик.
- Але це ще не все.
  Вони підняли на мене очі.
- Мене звільнили з роботи.
  Настала хвилина мовчання. У тата навіть пончик з рота вивалився.
- Але мені зовсім не шкода і я навіть рада. Тепер в мене буде можливість знайти кращу. Прошу вас не хвилюйтесь це всього лиш тим часові незручності.
  Я не знала що ще сказати. До цього моменту ситуація зі звільненням здавалась мені не такою трагічною. Проте зараз я трохи засмутилась хоч ні стілечки не сумувала за роботою.
- Джессі невже ти могла подумати що ми будем злитись чи змушувати тебе працювати. - Мама заговорила першою.
- Доню я завжди знав що ця робота тим часова і з нею настав час прощатись. - Батько мене підбадьорив.
  Вони не засмутились і я зраділа. 
- Якщо ти хочеш відпочити я можу допомогти з фінансами. Ти ж знаєш для нас це не проблема.
- Ні тато я не буду сидіти у вас з мамою на шиї. Зовсім скоро я знайду нову роботу, а в відпустку я лечу за гроші які я відкладала.
- Гаразд, але якщо тобі знадобиться допомога ти завжди можеш на нас розраховувати.
- Знаю.
  Я розповіла їм всі деталі поїздки і тато погодився привезти нас з Ембер до аеропорту в понеділок. Ланч з батьками пішов мені на користь і я зарядилась позитивною енергією. Завжди приємно коли є на кого покластись та куди піти. Як я могла подумати що батьки мене не зрозуміють це ж абсурд. 
  По дорозі до дому я зайшла в книгарню та купила легенький літній роман. В голові одразу виникла картина як я читатиму його на пляжі чи літній терасі і буду насолоджуватись життям під звуки океану.