Глава 4

  По дорозі до будинку Ембер я заходжу в кав'ярню. Беру нам два американо з молоком з собою та пачку еклерів з різними смаками. Все гарно пакують в пакет. У мене прекрасний настрій тому я йду і широко посміхаюсь кожній незнайомій людині яку тільки бачу. Можливо я сяю від щастя від чудової дівчини брата яка мені дуже сподобалась і я їй здається також чи може від думки про те що проведу цей вечір з подругою вибираючи гарячі путівки та поїдаючи еклери. 
  На моєму шляху до будинку Ембер трапляється книжковий магазин і я згадаю що дуже давно не читала та не купляла паперових книжок. Бувши підлітком я могла провести більше як годину обираючи яку книгу купити або просто розглядати їх. Я вирішую зайти та глянути гарячі новинки. Всередині книгарні тиша та запах книг який одразу дурманить голову усім книголюбам. Інколи коли йдеш шумною вулицею так і хочеться забігти в це місце де царює спокій та натхнення. 
  Мені в очі одразу кидається не пристойна кількість книг. Мабуть, тут їх більше ніж тисяча, а може зо дві? Та це не так важливо, бо мої руки тягнуться оглянути кожну. Спочатку я підходжу до полички з романами. Колись я віддавала перевагу фентезі, але тепер коли мені двадцять я дуже полюбила романи. (Проте любов до класного фентезі нікуди не поділась). Романи дуже виділяються своєю яскравістю обкладинок і цим манять мене ще більше. Я перебираю декілька книг та шукаю відомі мені назви. Тут справді багато популярних та сучасних творів і письменників. Роблю свій вибір на книзі Джона Гріна "В пошуках Аляски". Беру її з собою та йду в інший відділ.
  Відділ фентезі.
  Тут ніби в іншому світі де немає правил та існує все нащо тільки спроможна твоя уява. Обкладинки книг цього жанру не менш гарні за романи, вони просто чарівні у всіх сенсах цього слова. Багато людей припускаються помилки коли думають що це дитячий жанр. Звичайно є і фентезі для дітей, але є ті самі фентезі про вампірів, вовкулак, вбивства з поміткою 18+ в кінці книги (саме такі фентезі я і читала й буду читати).
  Бачу дівчинку віком років тринадцяти яка обирає собі книгу. Її вибір падає на книги відомої письменниці сьогодення Сари Дж. Маас (найвідоміша на сьогодні американська письменниця, яка пише сучасне фентезі). Бачу як горять очі в дівчинки коли вона обирає книгу та несе її на касу. Я читала ту книгу яку вона взяла і знаю як багато там непристойностей, але я її не осуджую, бо сама читала цю книгу в такому віці.
  Оглядаю яскраві корінчики та красиві обкладинки. Бачу книгу дуже великих розмірів та стримуюсь, щоб не купити її одразу, бо абсолютно нічого про цю книгу не знаю. Якщо інших людей лякає коли книга має понад тисячі сторінок то на мене це діє як магніт який тільки притягує до себе. Мій вибір падає на книжку Ребекки Кван "Макова війна" (популярна книга на цей час та перша з трилогії). Ще трохи пускаю слинки на всі книги цього відділу та йду далі.
  Швидко оглядаю нонфікшин, манги та літературу по психології. Ці жанри мене не сильно цікавлять тому вже хочу піти до каси, але бачу маленький столик навпроти вікна. А біля нього сидить хлопець в чорному плащі, спортивних сірих штанах, кедах та трохи пом'ятій сорочці. У нього розкуйовджене кучеряве волосся і воно спадає йому на чоло. Хлопець опустивши голову читає книжку. Я одразу згадала собі цих самих ідеальних чоловіків про яких я читала і мріяла про такого. Та здається знайшла. 
  Який красунчик. 
   Мені здається я дивлюсь на нього занадто довго і він підіймає на мене очі. Голубі. Я перебуваю в ступорі як якась сором'язлива дівчинка. Ну скажи щось вже. Я злюсь сама на себе, бо не можу вимовити ані слова. Він легенько усміхаючись мені підіймає кутик своїх вуст і я просто божеволію від цих ямочок. Присягаюсь він вийшов з одної із книг в цій книгарні. Проте я як дурепа червонію та іду собі далі ніби не витріщалась на хлопця більше п'яти хвилин. Він, мабуть, подумав що я божевільна. 
  На касі трохи оговтуюсь та думаю над тим щоб підійти та познайомитись. Але в мені перемагає моя сором'язливість і я просто йду собі далі до Ембер. Клас Джессі можливо ти саме зараз проґавила найгарнішого хлопця якого ти бачила через свою невпевненість. Я злюсь сама на себе.
  Через п'ять хвилин я стою біля будинку Ембер. Вона зустрічає мене з широкою усмішкою і ми підіймаємось до її квартири.
  Ми сидимо на кухні п'ємо американо яке трохи охололо, їмо еклери та чекаємо поки ввімкнеться ноутбук.
- Ну розповідай як вона.
- Ти про що?
- Ну дівчина Джеремі - до мене приходить розуміння про кого натякає Ембер. - Мені також цікаво.
- Її звуть Ребека вона щось типу соціальна діячка, яка допомагає планеті, любить мистецтво, веган і має гарні манери. - Ембер дивиться на мене і чекає продовження. - Гарненька, стильна блондинка десь з третім, а може і четвертим розміром грудей. Проте здається натуральна.
- Нічого собі - каже Ембер і запихає до рота еклер з полуничним смаком.
- Так у Джеремі хороший смак. Проте дещо мене трохи насторожило - бачу питальний вираз обличчя Ембер. - Розумієш вона вся така ідеальна та правильна, але я ні слова не почула про її сім'ю. 
- Можливо вона просто соромилась, ви ж тільки познайомились.
- Так, але це не все. Я не розумію чому Джеремі зволікає та не знайомить її з нашими батьками. Я більше ніж впевнена що вона їм сподобається.
- Мабуть, ще не готовий або Ребека не хоче.
- Не знаю, але це дивно знайомити мене з нею окремо і потайки від наших батьків.
- Якщо дивитись з твого боку, то це справді трохи насторожує і бентежить. 
   Ноутбук видає звук який означає що він включився й Ембер береться за мишку.
- Насправді якщо дівчина порядна, то думаю Джеремі скоро познайомить її з батьками, а ти просто не переймайся.
  Я не встигаю на це відповісти, бо вона вже обертає до мене ноутбук і ми разом дивимося всі можливі варіанти відпочинку.
Це зайняло багато часу, але після двох годин і понад десять варіантів різноманітних путівок ми змогли вибрати те що нам підходить. Ми обрали поїздку на Гаваї на п'ять днів. В путівку входить проживання в готелі зі сніданком та три туристичні подорожі на вибір. 
  Після цього я пішла додому. Першим ділом потрібно вирішити, що я буду брати з собою. Тому я вирішила написати невеличкий станданртний список. Під час написання зрозуміла що не маю найголовнішого, а саме купальника. Написавши один список зрозуміла, потрібен ще з тим що потрібно купити. Завтра потрібно зайти до Джеремі і взяти обіцяну валізу. У мене була повна голова думок та планів з якою я лягла спати.
  Зранку я встала доволі бодра та досхочу виспана. Випила чашку кави та швиденько зібралась до торгового центру. До нього мені приблизно хвилин десять пішки. Тому я вирішила не спішити та пройтись парком.
  Осінь цього року була чудова. Дощів майже не було і всі вулиці були вкриті сухим кольоровим листям. Ех була б тут Ембер я б попросила мене сфотографувати. Але Ембер не було та я замітила юнака який так рано вже сидів на лавочці з книгою, а біля нього стояв паперовий стаканчик з кавою. Підійшовши ближче, але все одно залишивши хорошу відстань до лавочки я розгледіла його обличчя.
  Це він.
  Здуріти, це справді він - хлопець з книжкового магазину .
 Мене переповнювали емоції. І звичайно як кожна дівчинка я почала думати що це доля.
  А може мені з ним познайомитись? Якби ж я не була така сором'язлива. Але ж завжди можна щось вигадати. Я зиркнула на мої черевички з високим каблуком. Хм а це ідея..
    Я вже знала що я буду робити, тому я просто почала повільно йти доріжкою. Лавка на якій він сидів була розташована з правого боку доріжки. Якщо я все правильно продумала, то в мене все вийде.
  Підійшовши ближче (десь за чотири метри від лавки) я втратила рівновагу та акуратно полетіла набік. Я одразу скорчила лице болю та взялась за ногу, щоб було зрозуміло чого це я валяюсь посеред парку. І він помітив. Хлопець розгублено поклав книжку та підбіг до мене.
- З тобою все гаразд? Потрібно допомога?
  Який же він гарний.
- Та нічого я просто трохи забилась.
- Встати зможеш? - він акуратно взяв мене по під руку.
  Я трохи прикидалась, але все - таки встала з його допомогою. Він посадив мене на лавку і сів біля мене.
- Давай я допоможу. - сказав він і хотів допомогти зняти мій чобіток, але я згадала що вділа не найкращі свої шкарпетки тому швиденько його зупинила.
- Ні все добре я просто посиджу. Дуже дякую за допомогу.
- Не дякуй, я нічого не зробив. 
   Я усміхнулась йому та глянула в очі. Раніше мені здалось що вони голубі, але зараз було чітко видно що сірі. Він також дивився на мене.
- Здається я тебе десь бачив. Точно в книжковому магазині.
- Так це була я, але присягаюсь це чиста випадковість і я тебе не переслідую.
- Нічого я ще там хотів з тобою познайомитись, але ти вже пішла.
  Він хотів зі мною познайомитись. Від цієї думки у мене в середині почав розливатись теплий нектар. Я б хотіла закричати від радощів, але лише стримано усміхнулась.
- Я Джеймс. 
  Навіть імена схожі.
- Дуже приємно, я Джессі.
  - То ти любиш читати? - не знаю про що говорити тому питаю очевидне.
  - Обожнюю - він кидає поглядом на свою книжку, яка досі лежить на лавці. - Ти, мабуть, також якщо була в книжковому магазині.
  - Ага.
  - Куди ти так спішила, що аж перечепилася і впала?
  - Насправді я прямувала до торгового центру, але впала тільки через свою незграбність.
  - Якщо хочеш я можу тобі допомогти, тому що нам по дорозі. Я також прямую до торгового центру, а точніше на роботу.
  - Мені справді краще, нога вже майже не болить. - хлопець сумно киває головою на знак згоди. - Але якщо ти не проти, то від компанії я не відмовлюсь.
  - Звичайно я тільки за.
  Ми встали, Джеймс поскладав свої речі які були на лавочці у свій шопер і ми пішли. Я трохи покульгувала для правдоподібності і Джеймс взяв мене по під руку. З боку ми дивились як пара яка гуляє парком та насолоджується осінню. Від цього моє серце билося ще швидше.
  - Навіщо тобі до торгового центру якщо не секрет.
- Мені потрібно купити купальник.
  Він скоса глянув на мене.
- Ну так все логічно кінець жовтня саме час купувати купальник.
   Я пирснула сміхом.
- Не думай що я божевільна. Просто ми з подругою летимо відпочивати на п'ять днів. А я вже дуже довго не була у відпустках тому не маю навіть такої простенької речі як купальник.
- Тоді зрозуміло.
- А тобі нащо в торговий центр?
- Я там працюю. 
- Де саме? Там сотні магазинів.
- В кав'ярні. Затишне та тихе місце. Є люди які приходять туди беруть каву та читають за столиком, а я їх нишком фотографую.
  Він, мабуть, побачив мій питальний вираз обличчя тому додав:
- Це ще одне моє хобі. Знаєш які чудові знімки можуть вийти коли людина не очікує.
- Хм ніколи не задумувалась.
- Тоді я точно мушу тобі їх показати. Дай мені свій номер.
- Гаразд, але це більше схоже на спробу виманити мій номер телефону.
- Нуууу все можливо.
  Я стримала смішок, а він усміхнувся так що я побачила ці прекрасні ямочки.
  О боги.
  Ми обмінялись номерами телефону.
- Ну все ми прийшли.
  Я й не помітила, як опинилась всередині торгового центру. Джеймс махнув головою вбік кав'ярні яка була не далеко біля входу.
- Тобі точно не потрібна допомога?
- Ти хочеш допомогти вибрати мені купальник?
- Я мав на увазі твою ногу, але твоя пропозиція здається мені дуже привабливою.
- Спасибі, але далі я сама.
  Я пішла до ескалатора, а Джеймс проводив мене поглядом. Проте я не обернулась. Але це не заважало літати метеликам в моєму животі.
  Переповнена емоціями я пішла шукати в торговому центі магазини з купальниками. І на щастя знайшли одну невелику крамничку. Я вибрала класичний, закритий чорний та яскравий відкритий. Задоволена покупкою я пішла в продуктовий купити собі авокадо, яке закінчилось (ну і не обійшлось без солоденької шоколадки). Поки стояла в черзі написала Джеремі та сповістила що приїду по обіцяну валізу. 
  Ми з Ембер вилітали в понеділок по обіді. Тому в мене були цілі вихідні на те, щоб як слід зібратися. А сьогодні я допрацюю останній робочий день в ресторані. Ці думки нахлинули на мене коли я вже йшла на роботу.
Я попрощалась зі всіма моїми колегами з якими ми були близькі (особливо за мною сумувала Сара). Анастасія Олегівна сказала що завтра повинна прийти зарплата за цей місяць і холодно потисла руку в прощанні. Я покидала ресторан "Beta Kristo" з усмішкою, тому що знала: далі тільки краще.