87. Щось не так

Наступного ранку вся команда зібралася під дубом. Сонце тільки-но зійшло, і його промені м’яко пробивалися крізь густе листя, відкидаючи мерехтливі тіні на землю. Під ногами шелестіло опале листя, а в повітрі витав аромат свіжої роси та квітів.

Максим стояв посередині, тримаючи в руках блокнот із записами. Його обличчя було серйозним, а очі — зосередженими.

— Я помітив щось дивне, — почав він. — Учора, проходячи повз двір баби Марії, я побачив Галю. Вона стояла біля паркану, опустивши голову. Але раптом різко підняла її і подивилася в бік старого млина. Вона виглядала наляканою.

Соломія нахилилася вперед, зацікавлено дивлячись на Максима.

— Якщо Галя справді щось бачила, треба дізнатися, що саме, — сказала вона.

— І чому це її так налякало, — додав Тимко, стискаючи в руках гілочку.

Іван зітхнув, притулившись спиною до стовбура дуба.

— Тобто ви хочете сказати, що після всього, що сталося… у нас знову починається розслідування?!

— Виходить, що так, — відповів Максим, злегка посміхаючись.

Іван тяжко прихилився до стовбура.

— Я не встиг відпочити навіть два дні!

Тимко підняв палець, ніби щось згадав.

— А тепер подумай: якщо Галя бачила щось страшне і боїться млина, то що це може означати?

Іван затнувся, задумливо дивлячись у далечінь.

— Ви думаєте, що там когось… вбили?!

Максим похитав головою.

— Якби там сталося щось таке, ми б уже дізналися.

Соломія обережно сказала:

— Але щось там сталося.

Усі замислилися, поглядаючи один на одного.

— У нас є один варіант, — нарешті сказав Максим, піднімаючи голову.

— Який? — запитали всі разом.

— Ми йдемо до млина.

Іван засмутився ще більше, опустивши плечі.

— Ну звісно, що ми йдемо туди. Чому б і ні.

Максим усміхнувся, поклавши руку Іванові на плече.

— Можеш залишитися тут.

— Ага, і щоб потім ви сказали, що я боягуз? Ні, дякую, — відповів Іван, встаючи.

У цей момент Бублик, який весь час лежав поруч, підняв голову і уважно подивився на дітей. Його очі блищали на сонці, а хвіст повільно рухався з боку в бік.

— Навіть Бублик згоден, — зауважив Тимко, посміхаючись.

— Тоді вирушаємо, — сказав Максим, і вся команда піднялася зі своїх місць, готова до нових пригод.