81. Справжня правда

Діти, мов герої серед пригоди, перезирнулися. У їхніх очах миттю прокинулося здивування, а трохи згодом — легка образа від усвідомлення, що вони накрутили справу понад міру. Соломія, завжди гостроглядна та спостережлива, першою отямилась і злегка хитнула головою:

— Ветеринара?

Баба Марія, що ще мить тому зігрівала корову ніжними дотиками, глибоко зітхнула, немов зітхання це відлунювало у всіх куточках подвір’я:

— Так, дітки мої, — заговорила вона лагідним, трохи втомленим голосом. — Я давно помітила, що Галя стала якась не така. Раніше вона раділа двору, як справжня заводна іграшка: пустощі, стрибки, забавки… А останніми тижнями — тільки стоїть, жує й пильно дивиться в одну точку, немов очікує на щось. Я подумала: спека, втома… Але серце підказало мені — треба ветеринара. Тут, у Шпилях, якщо не є газонокосарка для овечок, то вже біда, нікого не знайдеш. А Галя — не просто корова. Вона — душа мого подвір’я, мов наставниця моєї старої хати, мов жива квітка серед стерні.

Іван, який упродовж всього цього часу стояв, наче на підкові, стискаючи кулаки аж до побілених кісточок, раптом вибухнув:

— І це все?!

Усім здалося, що він закричав на все село, настільки голосно й неочікувано це прозвучало. Баба Марія ж миттю підняла брову, ніби випускаючи зі ствола кулю:

— А що ти думав, Іване? Що я її на ковбасу відправляла?!

Іван зблід, нахилив голову й пробурмотів більше сам собі:

— Я вже був готовий писати в прокуратуру…

Соломія, спритна як вправна сищиця, встигла віддутися за логіку:

— Але ж Василь і Степан начебто чули вашу розмову?

— Ага, — з гіркою посмішкою відповіла баба Марія. — Саме під парканом… і, судячи з усього, з одним вухом.

Вона махнула рукою, неначе вітерець, що розвіює пелюстки, і додала:

— Я сказала лише: „Може, знайдеться хтось, хто візьме Галю на якийсь час — привезе до лікаря, огляне“. А вони почули тільки „візьме“. Додумали решту самі. І гайда грабувати мій двір!

Максим, завжди врівноважений і зосереджений на пошуках істини, нарешті зробив крок уперед. Він глибоко вдихнув, наче заряджався від самої правди, й тихо мовив:

— Вони неправильно зрозуміли.

— Саме так, — підтримала його Соломія. — Іноді буває достатньо однієї недочутої фрази, щоб розгорнути цілу пригодницьку повість.

Тимко хитнув головою, досі трохи ошелешений:

— То виходить, наша велика справа — це всього лиш драма на основі непорозуміння?

— І створили найбільший хаос у Шпилях, — додав Іван, урочисто ставлячи руку на серце, ніби складючи клятву хоробрості.

Бублик, який увесь цей час прислухався до кожного слова з-під вікового дуба, лише повільно підвів голову, згорнув лапу й нібито промуркотів собі під ніс:

— Я вас попереджав.

Над селом затріпотіло листя, кури повернули голови, а в повітрі повисла лагідна насолода: Галя була вдома, а справжня правда, як завжди у найкращих історіях, виявилася дивовижно простою.