78. Розв’язка і нова обіцянка

Уся центральна вулиця Шпилів зараз нагадувала киплячий вулик: повітря дзижчало від здивування і ажіотажу. Ще хвилину тому все було як зазвичай: діти ганяли по дворах, хтось збивав ягідки з кущів, бабуся Марія коли не пасла курей, то сідала на лавці біля хвіртки й вела бесіди з тіткою Ганною про новий сезон улюбленого серіалу. Дід Петро розчісував свої вуса й нетерпляче перегортав сторінки “Сільських новин”. А тепер… тепер корова стояла посеред вулиці, розмірковуючи, чи варто втекти назад до хліва, поки навколо не зібрався увесь світ.

Попереду неї — четверо запилених, підсмажених ранковим сонцем дітей. Обличчя їхні були сповнені тріумфу й водночас невпевненості, а в очах горіло відчуття: вони щойно здійснили те, про що мріють герої пригодницьких книжок. Позаду — пасічник Степан і фермер Василь. Їхні плечі були понурі, мов п’ять відер води, а в очах читалося: “Ми потрапили по саме горло”.

Баба Марія, власниця цієї плямистої красуні, не втрималася: вона кинулась до Галі, обійняла її за шию і заплакала так щиро, наче знайшла загублений дорогоцінний камінь.

— Галю, моя дівчинко, ти жива! — прошепотіла вона, і корова ніжно мукнула, немов віддячуючи.

Дід Петро повільно вийшов зі свого крісла, поправив картуз і протяжно сказав:

— Хлопці, це що, велике непорозуміння, чи ви справді здуріли?

Тиша точилася вулицею моторошним крижаним ножем. Степан і Василь мовчали, не знаючи, як відповісти, адже правда виявилась гіршою за будь-який жарт.

Іван, зазвичай гучний і невгамовний, прошепотів до Максима:

— Ну що, вони щось скажуть, чи ми просто для антуражу тут стоїмо?

Максим підійшов уперед, почувши, як серце в грудях б’ється швидше за удари в барабані, і, піднявши руку, вигукнув на всю вулицю:

— Село Шпилі! Ми не просто повернули Галю — ми розкрили злочин!

Люди зупинилися, як зяблики в засніженому саду. Хтось наклав долоні на вуха, інші присіли, й усі — в захваті й здивуванні — чекали пояснень.

— Хто її вкрав? — гучно запитала баба Варвара, стискаючи в руці гілку бузку, наче символ справедливості.

Максим впевнено вказав у бік пасічника й фермера:

— ЦЕ ЗРОБИЛИ ВОНИ!

Натовп осадився мов на велетенському диві: хтось аж затремтів, хтось заплющив очі, а тітка Ганна тільки похитала головою:

— Ой, хлопці, навіщо ж вам це було потрібно?

І ось, наче камінь із сердець впав назовні, Степан прошепотів:

— Ми не хотіли її красти.

Максим хитнув головою з іронією:

— Тоді що, вона вас сама попросила?

— Майже… — тихо відгукнувся Василь, і в цьому слові бродив невисловлений сум.

Усі принишкли.

— Що значить “майже”? — запитала Соломія.

Василь махнув рукою, ніби стискаючи в ній усю свою вагу каяття:

— Ми… хотіли її врятувати.

Це відкриття збурило натовп сильніше за бурю. Люди перешіптувались, баба Марія перезирнулася з дідом Петром, а кілька дітей навіть відкрили роти від подиву.

Власниця Галиних серця, баба Марія, вийшла уперед, поглянула на обох чоловіків — і з болем перепитала:

— Врятувати? Від кого? Адже я для неї — найкраща королева, корова моя…

Степан випрямився й заговорив упевнено:

— Від тебе.

Тиша знову опустилась так глибоко, що ці хвилини здавалися вічністю. Баба Марія, наче струна, затремтіла й прошепотіла:

— Ти що, зовсім з глузду з’їхав?!

— Ми чули, — тихо сказав Степан, — як ти шукала покупця. Як сказала: “Не можу більше утримувати, треба продати…”

Натовп вибухнув новими запитаннями й обуренням. Баба Варвара підняла гілку, ніби зброю, а діди й тітки похитали головами:

— Як ти змогла так говорити про власну корову?

Василь, відчуваючи чужий гнів, додав:

— Ми подумали, що ти її просто віддаєш. І не ризикнули чекати.

— Я лише розглядала варіант…, — ледь чутно зізналася баба Марія.

— Але ти мовчала! — гукнув Іван.

— І тому ми мусили діяти, — промовив Максим. — Але тепер усе скінчено.

Корова мукнула в такт їхнім словам, ніби хотіла додати: “Я вдома”.

Баба Марія впала на коліна, обійняла Галю й заплакала. Люди наближалися, обіймали одне одного й тихо повторювали:

— Все добре. Все добре.

У цей момент над селом пролунало радісне цокання весло, як дзвін правди. І кожен зрозумів: не гроші, не хитрощі творять справедливість, а серця, сповнені любові й хоробрості.